Відомий у місті організатор мистецьких вечорів Семен Цидельковській влаштовує 22 червня о 18.00 у Будинку естетики та дозвілля поетичне ревю "Вечір одного вірша". Назва заходу говорить сама за себе – кожен із учасників представить публіці один твір.
– Вечір оригінальний тим, що кожен митець зачитає обраний уривок з поеми чи поезію, а також розповість історію написання твору, – каже Семен ЦИДЕЛЬКОВСЬКИЙ. – На розкладках шанувальники поетичного мистецтва зможуть придбати книги та отримати автографи від їх авторів. Очікуємо багато відвідувачів – від малого до великого. Влаштуємо вечір так, як це роблять у Європі.
Учасники вечора: Тамара Севернюк, Віра Китайгородська, Василь Васкан, Володимир Вознюк, Борис Бунчук та інші поети.
Декан філологічного факультету ЧНУ Борис БУНЧУК розповів "МБ" про твір, який він представить публіці.
– Я обрав поезію "Жабокруки біля Тлумача", – сказав він. – Написав його 1990 року, а перший рядок твору ("Буде зима, моя люба") "сидів" у мене в голові задовго до цього. Зима мислилася мені як життєвий рубіж. Проте далі першого рядка вірш не йшов. У 1988-1989 роках я чотири місяці був у Канаді. У Саскатуні познайомився із Тарасом Байдою, який виріс у третьому поколінні емігрантів з Івано-Франківщини і ніколи не бачив України, проте був її справжнім патріотом. Вдома вони із дружиною Фіалкою розмовляли українською, вчили дітей рідної мови. Також Тарас їздив фермами та знаходив людей з України, аби дізнатися більше про Батьківщину. Троє Тарасових дідів виїхали із Жабокруків – невеличкого села Тлумацького району, яке навіть не має сільської ради. Тарас зібрав спогади діда про сільську церкву, річечку, млин. Він тоді мені сказав, що хотів би відвідати Жабокруки, звідки походить його коріння. Коли я повернувся з Канади, поїхав з дружиною на Івано-Франківщину, аби відшукати село мого товариша. Знайшов той млин, про який говорив Тарас. Млин мав дві кімнатки – одну технічну, а в іншій жив чоловік. Мій співрозмовник раніше служив у Русі Опору, а потім був засланий до Сибіру. Загалом він поневірявся таборами із 1945 до 1985 року. У добу Горбачова він повернувся додому і не впізнав своєї рідної землі. Чоловік не застав тих людей, яких пам’ятав. То були не українці, а "радянські створіння". Спочатку він мешкав у родичів, а потім перебрався жити у цю кімнатку у старому млині. Я був вражений його розповіддю – так з’явився вірш "Жабокруки біля Тлумача". Вималювався образ зими – як поняття часового, життєвого та того, що чекало Україну.
