Оце говорив я з вами нещодавно про 23 лютого. І так відчуваю, що не наговорився. Тобто не про 23 лютого, а ширше – про країну, яка всіляке таке продукує, – про Росію. Певно, не зраджу державної таємниці, сказавши, що ми нині програємо їй усі можливі війни. І навіть не те мене дратує, що програємо (на відміну від мікроскопічної, наприклад, Естонії), а те, що взагалі здаємося без бою. Ні, я розумію: ядерна зброя, нафта, газ – тут ми без шансів. Але і в тієї-таки Естонії цього всього також нема, що не заважає їй послідовно позбуватися на своїй землі і в своїй свідомості слідів совєтської окупації. Бо Естонія, як і решта нормальних держав, знає хрестоматійну істину: люди складаються з того, що вони поглинають. І якщо вони поглинають совкові книжки, фільми і телепередачі, якщо вони живуть в оточенні совкових пам’ятників, вулиць і площ, то з них неминуче формуються совки – як ми це досі можемо спостерігати в Україні.
Ось вам найсвіжіший і відносно "лагідний" приклад: телесеріал про суворовське училище "Кадети". Дивитеся, правда? Не встидайтеся: за винятком дурнуватих загальних планів та дрібних помилок це – як на серіал – досить якісний продукт. Автори безперечно знаються на підлітковій психології, добре тримають сюжетну інтригу, характери головних героїв чітко прописані, основні теми (навчання, виховання, кохання) розкриваються збалансовано, сміх і сльози дозуються пропорційно. Відтак нічого дивного, що серіал б’є рейтингові рекорди, особливо – серед глядачів шкільного віку: дівчатка закохуються в майбутніх екранних офіцерів, хлопчики підсвідомо наслідують їх, підсвідомо ж сподіваючись переорієнтувати дівочу увагу.
А тепер здійснимо простеньку деконструкцію. Себто, крім явного, вивільнимо зі структури твору його прихований сенс. З явним усе зрозуміло відразу: суворовське училище перетворить розбещених мажорів і тупуватих селюків на освічених і мужніх захисників
вітчизни. Оскільки перед нами хоча й ідеологічна, але казочка, то добро, зазнавши різних утисків з боку зла, врешті-решт таки переможе. Але придивіться пильніше до цього російського добра. Ще раз наголошу: автори серіалу – не в тім’я биті, вони точно знають, чого хочуть, і вміють досягати поставленої мети. Від серії до серії дедалі незаперечнішим стає авторитет героя-афганця прапорщика Кантемирова і майора-вихователя з показовим прізвищем Василюк. Так само постійно набирає бали в очах глядача суворовець Синицин. Сюжетні лінії розгортаються таким чином, щоб ми остаточно переконалися: цим людям можна вірити, вони – справжні, а не фуфло якесь. Якщо вони щось кажуть, то значить так воно і є.
А що ж вони кажуть? Поскладавши докупи нібито мимохіть кинуті фрази цих персонажів, ми отримаємо дуже цілісну ідеологічну картинку. Російська армія – найкраща армія світу ("Американський солдат, – каже Василюк, – подвигів не здійснює, бо у нього це в контракті не записано"). Причому, такою вона була і буде завжди, бо в ній плекаються славні офіцерські традиції. Російські офіцери, виявляється, плекають традиції офіцерів совєтських, які своєю чергою плекали традиції офіцерів царської армії. Був, правда, недовгий період (за часів Єльцина), коли кляті демократи ледь не розвалили армію, але тепер, Богові й Путіну дякувати, все налагоджується. Зокрема – і традиція надавати "інтернаціональну допомогу" на територіях інших держав. Почувши про смерть колишнього суворовця на афгано-таджицькому кордоні, недоумкуватий Перепечко запитує: "А що він у наші дні там робив?" І отримує авторитетну відповідь: "Що треба, те й робив". Ну, власне – згідно з традиціями – робив те саме, що робили його доблесні совєтські попередники у нібито мирні часи в Китаї, Кореї, Угорщині, Лаосі, Алжирі, Чехословаччині, Єгипті, Йемені, В’єтнамі, Сирії, Мозамбіку, Камбоджі, Бангладеш, Анголі, Ефіопії, Лівані, Афганістані…
Логічним завершенням серіальної ідеологічної артпідготовки стає розмова про те, що непогано було б реанімувати СРСР. А позаяк думку цю висловлює не, скажімо, кар’єрний негідник Ротмістров, а якраз бездоганний герой Василюк, то глядачам залишається зробити єдино правильний висновок: навіки "сплочьонний" великою Росією Совєтський Союз – це найкраще з усього, що було в нашій історії, і якщо вже сам Василюк вважає, що його треба відновити, то чого ми ще чекаємо? Гайда до роботи.
