Зайшовши до хати, ми застали Івана Луника не самого – у коридорі столяр складав інструменти. Коли він вийшов, Іван мовив:
– Зробив мені дерев’яного стільчика, аби міг ноги зміцнювати, бо без фізичних вправ здичів би. Та й коліна почав трохи відчувати. Може, Бог дасть, ще зможу ходити!
Іван щоднини тренує свої заціпенілі ноги.
Лікар дав сотку і порадив нікуди не скаржитися
Інвалідом цей міцний колись чолов’яга став у 28 років. Причому через банальну ситуацію – його покалічили лікарі.
– Я працював тоді водієм і мешкав разом з дружиною і дочкою у Кіцмані, – розповідає Іван Петрович. – Якось мене почала боліти права нога, мабуть, застудив, бо часто доводилося лежати на землі, ремонтуючи машину. Подався до райлікарні, яка розташовувалася неподалік від нашого будинку. Завідувач відділення, оглянувши мене, сказав: "Лягай на тапчан, у тебе повипадали диски, зараз ми тобі їх з масажистом вправимо!" Я ліг на тапчан, масажист почав тягнути мене за ноги, а лікар бив мене кулаками по хребту. Мені стало боляче, і я рішуче запротестував проти такого нелюдського лікування. Зігнувшись, вийшов на вулицю, а через півгодини у маніпуляційному кабінеті у мене відмовили ноги. Заввідділенням витягнув з кишені сотку, простяг мені і каже: "Бери і йди додому. Скаржитися не раджу нікому – тобі ніхто не повірить". А через декілька днів повезли мене до відділення нейрохірургії у лікарню на вулиці Фастівській в Чернівцях, де дійшли висновку, що маю злоякісну пухлину спинного мозку. Якби була ця хвороба, я б нині з вами не розмовляв. Однак ліг в онкодиспансер, звідки мене невдовзі виписали – їдь, мовляв, додому вмирати. Дружина ж, побачивши, що я не ходячий, втекла. Довелося деякий час жити у батьків у селі. Коли винайняв квартиру у Заставні, вирішив звернутися по допомогу до тодішнього голови облдержадміністрації Теофіла Бауера. Він вислухав мене і запропонував поїхати до Києва, в інститут нейрохірургії. Однак проти цього був один з керівників обласного управління охорони здоров’я. "Куди везти, у нього ж хребет тріснув", – закричав він. Я хотів вдарити його палицею, однак губернатор нас розняв. В інституті був місяць. Тут сказали: "Ми не знаємо, що з вами раніше скоїли, пишемо те, що є нині". Сказали, що я переніс інсульт. За лікування ОДА заплатила 5000 гривень. Більше того, Теофіл Бауер посприяв, аби я отримав автомобіль. Цією машиною тепер їжджу навіть у Крим в санаторій. Нині мені багато допомагає діагностично-лікувальний центр "Яна" з Луцька. Тут вважають, що у мене інвалідність через травму нижнього грудного відділу хребта з порушенням функції органів малого таза і нижніх кінцівок. А ще багато мені допомагає головний лікар райлікарні Василь Липка.
До кого не звертався, лише Тимошенко відреагувала
Як каже Іван Луник, нині він отримує 400 гривень пенсії, якої не вистачає ні на ліки, ні на комунальні послуги. Найгірше ж те, що не має свого житла, а у квартирній черзі він 21-й.
– Я давно добиваюся квартири, – продовжує інвалід. – З цього приводу звертався до Ющенка, Єханурова, Януковича, Медведька, Мороза. Жодної реакції від них, лише Юлія Тимошенко перший раз відповіла, що не може допомогти, бо не при владі, а другого разу як народний депутат звернулася з листом до нинішнього голови ОДА. Побував я і в Секретаріаті Президента. Там якийсь чиновник мене вислухав і зразу ж зателефонував до Чернівців. "Якщо цей чоловік дочекається президента, то вас там жодного не буде. Невже в усій області не знайдеться однієї квартири для Луника?" – кричав він до одного із заступників ОДА. Той відповів, що знайдеться. Однак я не знав, що вони мене розіграли. Тепер цей заступник лише мене побачить, одразу ж втікає. Втік від мене і міністр Михайло Папієв, коли я був у його міністерстві. З облфінуправління мені надійшло декілька відписок. В райдержадміністрації мені кажуть, що квартир нема, бо нічого не будується. А ось тут недалеко, в недобудованому будинку, вже записано, хто матиме в ньому квартиру: прокурор, начальник міліції, один з колишніх голів РДА, який, до речі, має вже декілька квартир. А для мене нема коштів. Відбуваються тим, що виділять одноразову допомогу. Щоправда, з ОДА безкоштовно дали комп’ютер. Але що з того, коли ніхто не хоче допомогти мені з надомною роботою. Пенсії не вистачає. Не мав грошей на оплату телефонних розмов – відключили "вісімку". Тому я не витримав всіх цих знущань і письмово попередив керівників району і області, що з 12 лютого розпочинаю голодування. Голодуватиму доти, доки мені не виділять житло. Вже другий день голодую, приходили лікарі, казали, що "стрибає" тиск. Були й якісь перевіряючі з області, а також голова РДА Гольцов, який сказав, що "вісімку" мені включать, а ось квартири для мене нема. А я їм показав Указ Президента "Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями". Але чиновники указів не читають, тому голодуватиму стільки, скільки зможу. Краще померти, ніж так жити, як я живу.

Як повідомив заступник начальника Головного фінансового управління ОДА, керівник робочої групи, що вивчає ситуацію, Микола Малярчук, вивчаються різні можливості для задоволення вимог голодуючого. Насамперед буде перевірено інформацію про отримання квартир у недобудованому будинку у Заставні нинішніми та колишніми районними чиновниками. Влада пообіцяла сприяти у тому, щоби Іван Луник отримав якусь надомну роботу.