Диспансер має власне підсобне господарство – понад п’ять гектарів саду, власне поле (ще 40 гектарів землі диспансер орендує), утримують тут десять корів та понад 70 свиней. Головний лікар Олексій Малярчук керує закладом уже сім років. Разом із колективом (а це 30 медпрацівників й усі – жінки) він намагається забезпечити пацієнтам нормальні умови існування. У диспансері самі випікають хліб, заготовили 7,5 тонни картоплі, півтори тонни буряків, засолили капусту і огірки. Дбають тут і про духовність пацієнтів – є бібліотека, ритуальна кімната, церква.
Перебувають тут особи різного віку як з нашої області, так і з інших регіонів.
Так, Юрій із Севастополя раніше бомжував. У Чорторийському диспансері з 2000 року. 2001 року в диспансері познайомився з дівчиною, згодом народилася донька. Тепер він їздить до доньки щотижня в одне із сіл на Кіцманщині.
Є у диспансері музиканти, військові, лікарі. Є й такі, що понад 20 років провели за гратами, а потім опинилися на вулиці. У диспансері вони працюють, допомагають на кухні.
– Тут відзначають дні народження. А у святкові дні дають солодощі. Дієздатних пацієнтів лікарі відпускають на день-два відвідати родичів та знайомих. Якщо хтось помре, родичі приїжджають, але переважно ховають на місцевому цвинтарі, – розповідає старша медсестра Теофіла Цюпало.
– Опалення у диспансері поки що пічне, але бачите, он труби, газ ми вже підвели, та ще треба зробити внутрішню розводку, – каже головний лікар Олексій Малярчук. – Допомагають й спонсори – агрофірми "Оршівська", "Мамаївська", фермери, підприємці. На ремонт 2006 року облдержадміністрація виділила 24 тисячі гривень. Проте кошти ще потрібні чималі. Споруда стара, потребує гідроізоляції, адже фундамент у неї – із цегли.
