Розмовляти з оленями він навчився ще змалку, бо це добре вмів робити його дід Михайло, який був лісником у Шепоті.– Він настільки знався на цьому, що односельчани казали про нього: сокотить (береже) панам оленів, – згадує Юрій Миколайович Горюк, єгер Берегометського лісомисливського господарства . – Адже і за Австрії, і за Румунії полювати на звірину могли лише сановиті люди. Але без дідуся вони не могли обійтися – знав всі місця довкола, де могли бути звірі, знав їхні повадки, а оленів підкликав до себе так, що міг доторкнутися до них. А трубив він ось цим рогом.
І Юрій Миколайович вийняв із сумки чималого розміру ріг, з одного боку обмотаний липкою стрічкою.
– Давній дуже, довелося тріщину заліпити, – пояснює він. – Цей ріг після смерті діда Михайла я знайшов на горищі. Він належав колись угорському буйволу. Щоб ріг був придатний до реву, його потрібно п’ять годин варити, а потім зсередини добре вичистити, інакше не буде потрібного звуку.
І на цих турнірах
буває необ’єктивне суддівство
– Але тепер таких буйволів немає, то звідки брати "інструмент"?
– Нещодавно один мій знайомий привіз два подібні роги з Чикаго, але за гроші не хоче продавати, вимагає натомість роги оленя. Буваючи на різних міжнародних змаганнях з імітації реву оленів, побачив, що для цього використовуються звичайні циліндри від часових ламп, морські мушлі, а у нас іще росте таке деревце, яке називається борщовик, з якого теж можна зробити "трубу".
– А коли найкраще кликати оленя?
– Як правило, коли починається сезон парування, приблизно з 10 вересня по 10 жовтня, можна й пізніше, ближче до Нового року, коли ті самки, яким парування не дало результату, прагнуть знову запліднитися. На імітацію відгукується самець, але тільки тоді, коли він сам, але якщо з ним є самка чи декілька самок, то він свій гарем ніколи не покине. Чуючи гукання, він вважає, що це суперник, і прагне відігнати його або налякати своїм ревом. Олень реве ввечері, всю ніч, закликаючи олениць. Буває, суперники б’ються між собою до смерті за право володіти самкою. Під час сезону парування ці тварини вельми небезпечні. Нещодавно, приміром, олень забив на Львівщині сторожа.
– Коли ви вперше побували на серйозних змаганнях імітаторів реву оленів? Що треба там вміти робити?
– Після перемоги на регіональному турнірі у 2001 році я потрапив на республіканські змагання, які відбувалися у Закарпатті. Всього було 25 учасників. Кожен мав зімітувати рев самки, оленя, який шукає самку, й рев оленя-переможця. Компетентне журі визначає, наскільки майстерно учасники імітують цей рев. Тоді мені вручили кубок як найкращому. Того ж року побував на європейському турнірі, який відбувався у словацькому місті Святий Антон, у старовинному замку австрійської імператриці Марії-Терезії. Там заздалегідь було зрозуміло, що перемогу здобуде представник Словаччини, якому подарували автомобіль. Я посів дванадцяте місце, хоча ті учасники, які ввійшли до першої десятки, імітували рев оленя набагато гірше. Тобто необ’єктивне суддівство обурювало не лише мене, а й інших учасників змагань.
Щоправда, іноді трапляється, що дехто відмовляється від боротьби, побачивши, що не в змозі конкурувати з іншими. Приміром, таке нещодавно сталося у Рахівському районі, де відбувалися республіканські змагання – в урочищі "Кузій".
Олені відчувають найменший фальш
– Юрій Миколайович у нас – незамінна людина, – розповідає головний мисливствознавець Олексій Васильович Марчук. – Працює в господарстві понад 30 років. Чоловік має унікальний слух, ніколи не фальшивить, бо олені дуже відчувають найменший фальш. Пам’ятаю, якось пішов він на полювання з іноземцями, затрубив у ріг, і коли олень почав підійматися на гору, пролунав ще один рев – когось з місцевих любителів. Олень насторожився, а невдовзі втік, бо зрозумів, що це обман. Звичайно, Юрій Миколайович передає своє вміння молодим працівникам, але переважити його в цьому ремеслі ніхто не може.
