Graffiti Fest у Чернівцях

Райтери (маляри) зі Львова, Тернополя, Луцька, Житомира та Чернівців зібралися разом, щоби непривабливу стіну на вулиці Руській, 126, перетворити на справжній шедевр вуличного мистецтва.

Працювали художники із задоволенням і без жодних призів. Це так званий джемп – коли єдиною винагородою є ентузіазм. Фарби для композицій привозили із собою. Лише іноді використовували флакони професійної "Монтани", надані "Автоплазою".

Організатори фесту, а саме голова Спілки активної молоді Володимир Бешлей та голова графіті-клубу Микола Ілько, вельми вдячні благодійному фонду "Салюс", який допоміг зібрати "графітників" із Західної України. І хоча дісталися гості до Чернівців за власний кошт, дуже раді, що взяли участь у фестивалі. Все-таки це ж не протизаконний розпис потягів чи житлових будинків, а справжнє свято для професіоналів. Бомбінг (варварські розмальовування) – не мистецтво, тому райтери його не поважають.

Свою майстерність продемонстрували кращі з кращих – це відомі та досвідчені Saint, Сік, Fleck, Mash, Міф, наші хлопці Охака, Девор, Монк, Феп, Айс та інші. Технікою розпису виділявся Юрко Приведа зі Львова – він малював не аерозолями, а пензлем. Художник також пояснив відмінність між "бомбінгом" та "графіті".

– Бомбінг – це ситуація, коли, наприклад, захотілося людям – вони пішли й розмалювали потяг, – розповів хлопець. – А ми цього не робимо. Графіті сьогодні доросло до рівня мистецтва.

По закінченні фесту без прикрощів не обійшлося. Учасники ледь не потрапили до міліції. Хтось із чернівчан поскаржився, що вони порушують громадський порядок. Та все владналося, коли правоохоронці дізналися, що організатори мають офіційний дозвіл на проведення свята.

Довідка "МБ"

"Graffiti" італійською означає "шкрябання". Цей термін виник у мистецтвознавчій термінології стосовно печерного живопису та примітивних розписів, які були і є на будь-якій стіні (чи то Софія Київська, чи то Велика Китайська Стіна) впродовж усієї історії людства. Мета тинейджерського руху, який почав розвиватися у ХХ ст., полягала у "підписуванні" міста і громадського транспорту своїми тагами.

За легендою, першим систематичним тагером був грек з Нового Йорку на ім’я Димитрій, який писав скрізь "Taki 183". 1972 року у поважній газеті "Нью-Йорк Таймс" було надруковано інтерв’ю з вищезгаданим Такі. З цього моменту офіційно розпочинається історія сучасного графіті.

Слід зауважити, що назва "графіті" – зовнішня. Так назвали цей рух люди, які самі цим не займалися. Те, що робили підлітки, називалося просто – райтинг (писання).

У далекі сімдесяті райтинг стартував як нікому не відоме хобі диваків, що простором для творчості обрали стіни й паркани міста, а також панелі та інтер’єри вагонів нью-йоркського метро.

Першу публічну виставку графіті організовано студентом нью-йоркського університету Уго Мартінесом 1973 року, де було показано графіті на полотнах.

Легендарно відомими є райтери Zephyr, Dondi (R.I.P.), Futura 2000. Усі вони починали у ті далекі часи і відомі досі. Багатьох вже немає серед живих. Хтось загинув під колесами поїздів. Донді помер від СНІДу.

Серед "графітників" домінують хлопці, але трапляються й дівчата. Троє дівчат стали відомими, замалювавши туалет чоловічої школи у Бронксі. Інша дівчина на ймення Lady Pink вважається зіркою нью-йоркської сцени.