Всі вони вже побували на його обійсті та із задоволенням порибалили у ставку пана Миколи. Чоловік не лише радо приймає усіх гостей, а й розводить форель у власному ставку. Для нього це більше захоплення, аніж бізнес. Заїжджим гостям дуже подобається самотужки зловити таку рідкісну рибу, як форель, і скуштувати її за рецептом господині – пані Галини.
– Коли я був у Мілані, часто ходив до ставка, у якому спеціально розводили форель, – розповідає Микола Вакарюк. – Приїхав додому і вирішив теж цим зайнятися.
Спочатку викопав ставок. Дуже важливо, щоби вода у ньому була холодною і протічною, тобто наповнювалася киснем. Поруч протікає гірська річка, тож всі умови для вирощування форелі є.
У мене все розпочиналося з методу проб і помилок, не було навіть з ким порадитися, бо у Косові цим займався лише я. Це вже тепер, через 5 років, я досвідчений у справі розведення форелі, перечитав дуже багато літератури, а тоді не раз доводилося спостерігати, як після неправильного годування риба могла випливти черевом догори.
День пана Миколи починається о п’ятій ранку, коли він іде до ставка перевірити, чи все гаразд з фореллю. Потім починається її годування. Форель – риба-хижак і їсти звичайний корм не буде. Без м’яса, яке потрібно ще й правильно перемолоти на м’ясорубці, та дорогого голландського корму із сушеної риби тут не обійтися, бо вона потребує білка і жиру.
Пан Микола добре знає своє господарство, вже навіть за поведінкою риби може визначити, що щось не так. А ось щодо риболовлі, вважає себе не рибалкою, а людиною, яка дає цьому життя.
– Коли тільки почав розводити форель, до мене приїхали люди і попросили порибалити, – розповідає Микола. – А я ніколи навіть вудку у руках не тримав, довелося покликати сусідських хлопців, щоби вони населили черв’яка на гачок. Коли витягнули першу рибу, мені стало шкода її. Хоча і сам люблю поїсти рибу.
Багато людей спеціально приходять, щоби скуштувати форель за рецептом господині Галини Вакарюк. А подружжя не дивується, каже, що це і є зелений туризм.
