Банків було більше, ніж кав’ярень

В історії Чернівців був час, який сміливо можна назвати золотою добою банків. Практично в усіх презентабельних будинках центру міста були розташовані банківські установи. Саме тоді почався і розвиток економіки Буковини. Але сталося це все не одразу. Ще на початку і навіть у середині ХІХ століття банків у Чернівцях не було. Не було і промисловості. Єдиним джерелом кредитів (насамперед, для сільського господарства) у ті часи були лихварі. Проценти, під які вони надавали позики, були дуже високими – від 25% і вище. Називалися навіть цифри 150 і 300.

– Такі проценти поглинали не тільки чистий прибуток господарств, а й необхідний прибуток, – розповідає історик, професор Василь БОТУШАНСЬКИЙ. – Таким чином стримувалося не тільки розширення, а навіть просте відтворення господарств. Після реформи 1848 року (скасування кріпацтва), коли селяни отримали землю і потребували коштів на її обробіток, питання дешевого кредиту стало особливо актуальним. Справа полягала в тому, щоби акумулювати кошти, які мали люди, у більші суми. Чим більша сума, тим нижчим може бути процент.

Першу ощадкасу заснували магістрат

і багаті городяни

Ініціативу в створенні першої в Чернівцях кредитної установи виявили самі чернівчани за активної участі та підтримки магістрату. 1860 року було відкрито Буковинську ощадну касу. Її заснували спільними зусиллями магістрат, який вніс половину коштів до статутного фонду – 5 тисяч гульденів, та заможні люди міста.

– Спочатку тільки накопичувався капітал, а потім десь із 1868 року Буковинська ощадна каса почала видавати кредити в середньому під 7 відсотків річних, – розповідає історик Олександр МАСАН. – Можна було брати досить значні кредити. З розширенням мережі кредитних установ вже на початку ХХ століття, коли їх нараховувалося понад 200 (у 1902 році – 217), значно впали відсотки – можна було брати великі кредити під 4 відсотки.

Буковинська ощадна каса була напівгромадською установою, активно займалася благодійництвом. Зокрема, взяла значну участь у зборі коштів на знаменитий пам’ятник "Чорний орел". А на чолі дирекції ощадної каси завжди стояв бургомістр. У 1864 році бургомістрів почали обирати, і першим став Фон Петрович – поміщик вірменського походження. Потім на чолі першої буковинської кредитної інституції 26 років стояв Антон Кохановський. Чимало видатних людей міста так чи інакше були дотичні до банківсько-кредитної справи. Так, союз селянських райфайзенських кас, який був створений дещо пізніше, очолив видатний діяч українського національного руху, професор Чернівецького університету Степан Смаль-Стоцький.

Після Буковинської ощадкаси другою установою був англо-австрійський банк. З 1863 року ця філія теж почала видавати кредити. Англійці були дуже зацікавлені нашим краєм, тому що тут передбачалося будувати залізницю. Залізниця, яка пролягала потім від Львова до Чернівців, а потім – до Сучави, до румунського кордону, будувалася на англійські гроші за допомогою англійських проектантів та англійських інженерів.

У Чернівцях була Банкова вулиця

Після англійського банку в Чернівцях почали стрімко з’являтися нові банки та філії. Щороку відкривалося по кілька таких установ.

– У Чернівцях навіть була вулиця під назвою Банкова, – розповідає завідувачка відділу обласного архіву Марія НИКИРСА. – Дуже багато банків було на нинішній Центральній площі. Під номером 4 був Англо-Австрійський банк. Під номером 11 – Лейбук і Барбара. Під номером 7 також був банк. Дуже багато банків розташовувалися на нинішній вулиці О. Кобилянської. Там їх було найбільше: у 14 номері, 13, 29. Наприклад, у 18 номері був банк, який збудував своє власне приміщення. Воно навіть мало назву "Банківський палац" – навпроти нинішнього магазину "Берізка". А під номером 33 була каса позичкова і щаднича для українців. Багато банків розташовувалися на нинішній вулиці Головній, а також на вулиці Кохановського.

Крім того, працювало багато національних банків. Були такі установи і в німецькому, і в польському домі.

Найбільші з банків не обмежувалися лише кредитною діяльністю: вкладали гроші у будівництво, лісорозробки, торгівлю та харчову промисловість. Чернівецька філія Австро-Угорського банку в 1907 році придбала акцій місцевих залізниць на 22 тисячі крон. Під контролем Австро-Угорського банку були акціонерні товариства Першого буковинського пивзаводу, першого буковинського млина з паровим двигуном.

Філія Англо-Австрійського банку володіла контрольним пакетом акцій галицько-буковинського АТ цукрової промисловості та АТ Чернівецького і Лужанського цукрових заводів, а також галицько-буковинського АТ лісової промисловості.

Австрійський банк "Кредитанштальт" придбав 40% акцій "Першого Буковинського АТ пивоварної промисловості". "Вінер банк-ферайн" проник в АТ Першого Буковинського парового млина, зробив значні вкладення в комунальне господарство Чернівців. Буковинський Земельний (Крайовий) банк був співвласником АТ "Приміські буковинські залізниці".

Водночас різні банки фінансували різні проекти.Були такі, що надавали кредити лише великим землевласникам. Були й ті, що працювали з менш маєтними клієнтами. Наприклад, у документах обласного архіву залишилися такі факти, що українська громада, яка була не дуже багатою, збудувала Український Народний Дім та бурсу ім. Федьковича. Спочатку купили частину будинку, а потім його перебудували під Народний Дім. Взяли позику у філії Галицького іпотечного банку, щоби можна було продовжити будівництво. Є також відомості про родину Сидора Воробкевича, яка брала позики під купівлю певних речей. Це все видавалося під якийсь заклад – нерухомість, землю і, безумовно, треба було повертати позики. Інакше майно ліцитувалося, і банк все ж таки отримував свої гроші.

Ми могли би стати містом-мільйонником

– Золота доба банків – це початок ХХ століття, до першої світової війни, – вважає Олександр Масан. – Тоді нові кредитні установи – банки чи філії – щороку з’являлися десятками. Кредитний голод було цілком

ліквідовано. І перспективи розвитку самої банківської системи, і економіки загалом перед першою світовою війною виглядали дуже добре. Я знаходив у літературі такі відомості, що за темпами розвитку Чернівці стояли на другомі місці після Будапешта. Якби ці темпи зберігалися, то до кінця минулого століття Чернівці досягли б рівня міста-мільйонника, великого промислового і торговельного центру. Але перша світова війна, зміна державності – все це негативно вплинуло на темпи розвитку. Адже Румунія сама була слаборозвиненою державою і сама залежала від західного капіталу. Але та система, що була створена в місті, дала можливість десь уже до 1921-22 років здійснити швидку модернізацію, і Чернівці були одним із передових міст. Скажімо, перший тролейбус у 1939 році, тобто електротранспорт, у Чернівцях був запроваджений раніше, ніж у Бухаресті. У Києві тролейбус пустили в 1936 році. Аеропорт був справді міжнародним: літали літаки Прага-Ужгород-Чернівці-Київ-Москва чи Варшава-Львів-Чернівці-Салоніки-Палестина. Можна було спокійно літати на узбережжя Чорного моря місцевими лініями. Було чудове автобусне сполучення – їздили "Вольво" і "Мерседеси". Чернівці виглядали дуже модерним містом, але настав 40-й рік – і все було втрачено.