
Вона стверджує, що чоловіка перепоховали в Банченському монастирі, оскільки він – рідний брат настоятеля монастиря, який хоче, щоби брат лежав поряд з їхніми покійними батьками. Правоохоронці здійснюють перевірку за цією заявою та визначаються з правовим аспектом цієї справи.
Емілія Жар, дружина покійного, розповідає: "Ще в п’ятницю на кладовищі була моя 12-річна донька, поставила там свічки. А у суботу зранку зателефонували з монастиря. Трубку взяла донька і їй сказали: "Ми дядька Ваню поховаємо тут, у монастирі". Ми одразу ж побігли на кладовище. Могила була розкопана, і труна зникла. На снігу довкола було багато слідів. Ми зателефонували до міліції, приїхала слідчо-оперативна група. Донька після цього випадку два дні плакала. Як так? У дітей забрали батька. Отець Михайло сказав, що це його брат, і він хоче, щоби він лежав на кладовищі в монастирі, поряд з їхніми батьками.
Ми прожили з чоловіком 24 роки. Останні п’ять років він хворів, мав групу інвалідності, помер через інфаркт 28 лютого 2004 року. Навіщо потрібно було так робити? І взагалі сім років не можна здійснювати перепоховання покійника. Це гріх.
Його викопали, і з ями ще йшов запах, тіло ще не розклалося.
У нас троє дітей – два сини і донька, вони хочуть, щоби батько був похований у нас в селі. Діти погрожують, що будуть стояти в Києві скільки треба, щоби потрапити на прийом до Ющенка".
Віталій, син покійного: "Це зробили або вночі, або із самого ранку в суботу. З монастиря зателефонували і сказали, що перепоховають батька там. Ми поспішили на цвинтар, щоби не дати його перепоховати, але коли прибігли, то могила вже була розкопана.
Я хочу, щоби наш батько лежав тут. Я для цього буду робити все. Поїду до Києва, якщо це питання неможливо розв’язати тут".
Як повідомили в ЦГЗ УМВС, у порушенні кримінальної справи за заявою Емілії Жар було відмовлено на підставі п. 2 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України за відсутністю в діях складу злочину.