За неповний тиждень Україну вразили політична криза, корупційний скандал та пов’язані з ними масові відставки чиновників вищого рангу, а у четвер президент Віктор Ющенко, який досі, як здавалося, більше переймався іміджем України за її межами, відправив у відставку перший постреволюційний уряд Юлії Тимошенко, а також свого кума і секретаря Ради національної безпеки і оборони Петра Порошенка. До вечора у відставку пішов і голова Служби безпеки України та політичний партнер Юлії Тимошенко Олександр Турчинов. Того ж дня виконувачем обов’язків прем’єр-міністра В. Ющенко призначив губернатора Дніпропетровщини Юрія Єханурова, а головою СБУ – Ігоря Дрижчаного.Таким чином у відставку пішли всі найбільш яскраві політичні постаті Майдану – Зінченко, Томенко, Тимошенко, а на передній план виходять постаті другого плану, які у більшості політичних ситуацій завжди перебували у тіні.
Оцінки подій, що відбулися, – найрізноманітніші. Пропрезидентські політики стверджують, що нічого неординарного не відбулося і це сильний крок В.Ющенка, який проявив себе як глава держави.
Опозиційні політики стверджують, що помаранчева влада довела свою неспроможність керувати країною. Російський президент закликає не драматизувати ситуацію, а на Заході, не знаючи візантійських і кучмівських традицій нашої політики, кажуть, що відставка – це нормальна демократична процедура.
Наразі поки що ніхто не береться говорити про віддалені наслідки цієї політичної кризи та про те, чи подолано причини її повторення в уже іншому варіанті. До того ж суспільство так і не отримало відповіді на очевидно головне питання кризи – була чи не була корупція в оточенні глави держави, як і на те, що очікує фігурантів корупційного скандалу – отримання нових посад чи судове переслідування (зважаючи на впевнену поведінку П. Порошенка, О. Третьякова та М. Мартиненка і їх запевнення у відданості команді глави держави, корупційні звинувачення на їхню адресу залишаться лише пропагандистським продуктом для опозиції).
Наразі ж учора з’явилися навіть варіанти нового складу уряду, де, як кажуть, "всіх по парі": трохи наближених осіб, трохи членів НСНУ, трохи технократів і виконавців, трохи "білих і пухнастих" кучмістів (не плутати з "чорними і злими"). Щоправда, наявність такого списку ввечері спростувала прес-секретар Віктора Ющенка Ірина Геращенко. Водночас новий Державний секретар Олег Рибачук на своєму вчорашньому брифінгу (ті, хто хоч трохи знає систему державного управління України, надзвичайно дивувалися з багатьох заяв О. Рибачука) заявив, що В. Ющенко пропонував
Ю. Тимошенко формувати новий уряд, але вона відмовилася. Відповідь Ю. Тимошенко на усі ці заяви і закиди мала звучати вчора на телеканалі "Інтер" (на час верстки цього числа газети про заяви екс-прем’єра ще нічого не було відомо).
Хто такий Єхануров?
В.о. прем’єр-міністра Юрієві Єханурову 57 років. У владі він перебуває давно, ще з проголошення незалежності. У 1993 році Ю. Єхануров вже був заступником міністра економіки. З лютого по липень 1997 року був міністром економіки. У період між цими двома посадами встиг попрацювати головою Фонду державного майна, саме в цей період відбулася знаменита "ваучеризація". У 1999-2000 роках був першим віце-прем’єром в уряді
В. Ющенка. Потім працював заступником голови адміністрації Л. Кучми. На виборах 2002 року пройшов до парламенту під №26 блоку В. Ющенка "Наша Україна" (до того був членом НДП). 1 квітня нинішнього року Ю. Єханурова було призначено головою Дніпропетровської облдержадміністрації.
Коментарі політологів
(за даними опитування Центру досліджень політичних цінностей)
Дмитро ВИДРІН, директор Європейського інституту інтеграцій та розвитку:
"Є, гадаю, два або три варіанти. Перший – влада буде створюватися за принципом особистої відданості і кумівства, коли прийдуть сили, які є кумами між собою і кумами відомого політика. Другий – через певний час буде знову затребувана Ю. Тимошенко і їй доручать формувати уряд не за ознакою особистої відданості, а уряд професіоналів.
Третій варіант – буде створено тимчасовий технічний уряд під керівництвом Єханурова, і таким чином ситуацію буде заморожено до появи якогось четвертого варіанта".
Олесь ДОНІЙ, голова Центру досліджень політичних цінностей:
"Для затвердження парламентом кандидатури нового прем’єр-міністра владі доведеться формувати нову парламентсько-урядову коаліцію. За участь у голосуванні кожній політичній силі доведеться віддавати портфель в уряді (також можливий додатковий перерозподіл губернаторських посад). До такої коаліції, найвірогідніше, не буде залучено лише крайні сили: з одного боку – СДПУ(о) та КПУ, з іншого – "нову опозицію" – БЮТ та ПРП. Всі решта мають шанси, як мінімум, залишити своїх представників в уряді або посилити власні позиції. Влада може залучити до уряду фракції Народної партії Литвина, "Єдиної України" Губського та "Вперед, Україно!" Шарова-Мусіяки. Заради позитивного голосування у парламенті можлива навіть непряма кандидатура від Партії регіонів. Такий уряд матиме шанс дожити до парламентських виборів 2006 року".
Андрій ЄРМОЛАЄВ, президент Центру соціальних досліджень "Софія":
"Перш ніж прогнозувати, хто може туди пройти, слід враховувати, що в Ющенка досі залишається вибір: створити технічну схему – це буде означати, що він фактично сам буде координувати роботу уряду – або все ж таки піти більш складним шляхом і спробувати домовитися про новий формат політичного альянсу, в якому можуть з’явитися нові пропозиції на посаду прем’єра. Єхануров протримається лише короткий період. Гадаю, половина міністрів мають шанси залишитися на своїх посадах. Ющенко буде намагатися зберегти нормальні стосунки із соціалістами, а також пропонуватиме співробітництво Народній партії".
Іван ЛОЗОВИЙ, президент Інституту державності і демократії:
"Провідну роль, безумовно, буде відігравати "Наша Україна" на чолі фактично з її почесним головою Віктором Ющенком, який як президент має право одноосібно пропонувати кандидатуру прем’єр-міністра для розгляду й схвалення парламентом. Головне питання дня (і воно для мене зовсім незрозуміле на цей момент) – що буде в подальшому робити Юлія Тимошенко: чи вона залишиться на рівні співпраці з Віктором Ющенком, чи, навпаки, відійде в окреме плавання, визначить для себе роль головного опозиціонера. Гадаю, шанси на те, що це станеться найближчим часом, не дуже великі, але те, що такий вибір є в пані Тимошенко, – факт".
