П’ять років Чернівці чекали сольного виступу відомого на Буковині виконавця Василя Данилюка. Тому квитки вартістю 15-25 гривень на концерт 20 лютого у Будинку естетики та дозвілля давно розкуплені. Про зміни у творчому житті та про плани на майбутнє Василь розповів у інтерв’ю "МБ".– Чому саме зараз випала нагода для концерту?
– Влітку ми з продюсером Семеном Цидельковським розпочинаємо тур Україною та за
кордоном. Ведуться переговори про концерти у Румунії та Італії. Італійською мовою я виконую пісні з репертуару відомого співака Адріано Челентано. Маю декілька творів й іспанською мовою.
"Раз повернувся додому в піджаку
без рукава"
– Досі продовжуєте виступати у ресторанах?
– Вже декілька років я не працюю в ресторанах, хоча вважаю це доброю школою. Радий з того, що можу заробляти концертною діяльністю. Зараз я працюю з київськими артистами Павлом Мрежуком, Віктором Шпортьком, Олександром Василенком. Незабаром поїду на творчий вечір композитора Леоніда Нечипорука. Немає у столиці такої зали, окрім Палацу спорту, де я не виступав. Останній раз я співав у палаці "Жовтневий", де брав участь у творчому вечорі київського поета Михайла Ковалка.
– Чи траплялося під час роботи в ресторані потрапляти в бійки гостей закладу?
– Усяке бувало, особливо в 1990-их роках. Де бандити відпочивали і гуляли? У ресторанах. І дуже часто музиканти потрапляли "під роздачу". Одного разу я повернувся додому в піджаку без одного рукава. Коли звернувся в ательє, майстрині довго дивувалися, що трапилося.
– Чи варто починати молодим співакам з роботи в ресторані?
– Я би порадив молодим виконавцям не мріяти одразу стати зіркою. Потрібна музична освіта. Я закінчив Чернівецьке музичне училище 1989 року. Колись мені викладач казав: "Якщо ти будеш вчитися в училищі, а потім підеш до консерваторії чи інституту, то там ти лише удосконалишся. Базу, яку ти візьмеш в училищі, більше тобі ніхто не дасть". Щодо ресторанів, то такі заклади також грають велику роль у формуванні артиста. Набираєшся великого досвіду, адже треба заспівати пісню Кікабідзе , Кобзона чи Агутіна. То є велика школа, але пораджу молодим виконавцям довго не засиджуватися у ресторанах. П’ять років щонайбільше. Я багато років паралельно з ресторанами працював у філармонії в Левка Дутківського.
"Назарій любив вийти до залу і заспівати "Червону руту"
– Чи не думали продовжувати кар’єру в Києві?
– Маю багато друзів у Києві. Часто виїжджаю до столиці, виступаю у Миргороді та Трускавці. Є київські акції по всій Україні, але конкретних пропозицій поки що ніхто не робив. Окрім цього, я дуже люблю Чернівці та Карпати, звідки я родом (село Розтоки Путильського району – ред.).
– З Вижниччини родом Назарій Яремчук. Пригадуєте ваше знайомство?
– Я був юнаком 22-х років. Розумів тоді і тепер, що не міг з ним спілкуватися на одному рівні. Були зустрічі, приємні миттєвості. Ми з ним бачилися у Карпатах. Він неодноразово кликав мене у філармонію. Працювали на фестивалях та концертах. Якби він жив, можливо, мені було би трохи легше співати. Я був маленьким хлопчиком. Він приїздив до нас у село з концертом. Назарій любив вийти до залу і заспівати "Червону руту". Якось мені пощастило, що саме на мене він направив мікрофон. І я один рядочок заспівав "Червоної рути". Це для мене було незабутньо.
– Марічка Матіос також з Розтоків...
– Так, вона недалечко народилася. Вчився у її мами Павліни Власівни, яка була завучем у школі. Відчуваю досі підтримку Марічки. У нас народилася пісня, і ми плануємо до ювілею міста створити щось разом на її вірші.
– Чи можливо професією співака багато заробити?
– Або заробиш дуже багато, або можеш взагалі нічого не заробити. Треба з’явитися вчасно у потрібному місці. Не скажу, що мені дається легко. Працюю дуже багато. З’являється багато нових пісень. Переважно записуюся на студії музичного училища імені Глієра у Києві, а також у Чернівцях на студії "Гігант" композитора Івана Гатрича. За період мого творчого життя першою вийшла аудіокасета "Калиновий дощ", потім "Листопад серед весни" тощо. Останній компакт-диск, який побачить світ, має назву "Додому повернусь".
– Ви носите золоту сережку в лівому вусі. Це щось означає чи просто прикраса?
– Насамперед сережка символізує, що я музикант. Спочатку носив скрипічний ключик, а потім я його загубив. Зараз у мене – восьма нота. Дітям кажу, що до сорока років буду носити сережку. Залишилося ще два з половиною роки (посміхається – ред.).
