Кажуть, що у їхніх жилах тече не українська, а татарська кров. У Вірменії їх називають вірменками, а в Єгипті – арабками. Ким же себе вважають сестри Аня та Аліна Завальські з дуету "Алібі", в інтерв’ю з ними.– Ваша музична кар’єра розпочалася ще в дитинстві у гурті "Струмочок". Що для вас означає цей період?
Аня: – Цьому гурту стільки ж років, скільки й нам. Завдяки нашим батькам ми розпочали займатися музикою. Можна сказати, що гурт "Струмочок" – це перша сходинка нашої творчості. Тоді на світ ми змогли подивитися очима фольку. Це велике надбання для нашої духовної скарбнички. Інколи діти беруть участь у подібних колективах, але це для них просто виступ. А для нас це було важливим життєвим досвідом. Ми жили концертами. Колективом співали у дорозі. Зазвичай ми їхали на гастролі автобусом і відчували, що у нас, як у справжніх артистів, – життя на колесах.
Аліна: – Колектив створив наш батько, коли ми народилися. Я вперше вийшла на сцену, коли мені було чотири роки, Аня – у п’ять років. Завдяки "Струмочку" ми об’їздили багато країн.
"Нас вмовляли знятися оголеними, але ми відмовилися"
– Не важко було маленьким дівчаткам працювати, як дорослим співачкам?
Аня: – Для нас це було і розвагою, і роботою. Біля нас були батьки, друзі, колектив, тому ми завжди відчували підтримку. Вже тоді ми з сестрою розуміли, що є глядач і йому байдуже, в якому ти настрої, йому потрібно видовище.
– Які позитивні моменти перебування у "Візаві" та "Капучино"?
Аліна: – Гурт "Візаві" сформував нас як авторів естрадної пісні. До цього ще був гурт "Алга" – Аліна плюс Ганнуся. Тоді для нас пісні писали відомі композитори – Володимир Бистряков, Анатолій Матвійчук, Олександр Жилінський. У "Візаві" ми почали самі писати пісні. Ми мали навіть альбом та декілька відеоробіт.
Аня: – До "Капучино" нас запросили пізніше, а нашого батька запросили як співпродюсера. Нас познайомили з Адою і Вікою, учасницями гурту. Для нас цей період був школою виживання. Спочатку все було добре. Ми почали виходити на професійний рівень, хоча український шоу-бізнес на той час тільки починав розвиватися. Але тоді ми зрозуміли, що прагнемо бути дуетом. Після того, як ми пішли, гурт перестав існувати. У той час Дмитро Клімашенко запропонував записати перший спільний сингл. І далі ми вже працювали разом.
– Розкажіть про вашу журналістську практику в журналі "Playboy".
Аня: – Спочатку були спроби вмовити нас знятися оголеними, але ми відмовилися. Трохи згодом нас попросили бути журналістками. Ми готували рубрику "20 запитань". Вперше "зіркам" довелося брати інтерв’ю у "зірок". Можливість визначити кандидатуру дали нам. Ми довго не думали. Минулого року їздили на проект "Володар гори" і там познайомилися з багатьма учасниками з Росії та України.
Аліна: – Ми потоваришували з нашими українськими колегами, а також з російськими співаками та акторами. Одним із них був російський актор Денис Нікіфоров. У той час на великі екрани виходив ще й фільм "Бій із тінню-2". Одразу стало зрозуміло, що інтерв’ю з ним буде надзвичайно актуальним. Проте Денис рідко відкривається журналістам. Але через те, що ми добре його знали, змогли поговорити з ним про дуже особисті речі.
Аня: – Я була не тільки журналістом, але ще й фотографом. Крім нас трьох, була ще дівчина, яка зробила наше спільне з Деном фото, де Денис стоїть напівоголений, а ми топлес. Нічого не видно, але провокація присутня. Спілкувалися ми близько трьох годин.
"Я поважаю особисте життя Аліни, вона поважає моє"
– Чи є у вас окрема від батьків квартира?
Аня: – Ні. Але скоро буде. Це буде не квартира, а приватний будинок.
Аліна: – Ми народилися в будинку і звикли до нього.
– А як же особисте життя, чи не заважатимете одна одній?
Аня: – Ні, зараз же не заважаємо. Я поважаю особисте життя Аліни, вона поважає моє. Навіть якщо я з чимось можу бути не згідна, ми все-таки дотримуємося тієї думки, що кожна з нас – особистість, яка самостійно вирішує і має право на власні помилки. Звичайно, порада ніколи не завадить. Часто з мамою радимося, вона наша найкраща подруга. У підлітковому віці були якісь теми, які можна було обговорити тільки з сестрою, а зараз таких тем немає, яких ми не могли би відкрити мамі.
– Полюбляєте ходити магазинами, займатися шопінгом?
Аня: – Ні! Для мене це стрес. Комусь це покращує настрій, а мені, навпаки, потрібен гарний настрій, щоби я могла піти на шопінг. Тобто особливий настрій, розуміння того, що тебе нічого зараз не буде вибивати з колії.
Аліна: – Ідеальний варіант, коли ти можеш покращити собі настрій, не плануючи, а просто йдучи повз вітрину, побачивши якусь річ, зайшовши і купивши її. А коли розумієш, що піти в магазин необхідно, то, за законом підлості, нічого не можеш знайти.
– Яким речам надаєте перевагу: брендовим маркам чи можете піти на ринок і купити те, що сподобається?
Аліна: – Ми не сноби в цьому плані.
Аня: – Повинні бути дуже дорогі речі, іміджеві: взуття, сумка. Мають бути речі на кожен день, в яких тобі добре і на вечірці, і в гостях. Ми підбираємо речі залежно від стилістичної композиції, яку прагнемо скласти.
"Буває, що телефонують о третій чи п’ятій годині ранку"
– Популярність допомагає у побутових справах?
Аліна: – Інколи так. У магазинах нам роблять знижки, безкоштовно дають квитки у кінотеатр, запрошують на презентації.
Аня: – Міліціонери зупиняють, щоби поспілкуватися. Щодо мінусів, то підвищена увага інколи заважає. Буває, що телефонують о третій чи п’ятій годині ранку.
– У вас дуже нетипова як для українок зовнішність. Яка кров тече у ваших жилах?
Аліна: – Ми українки. Але є і грецька, і польська, і грузинська кров. Можливо, навіть татарська. Вірмени вважають, що ми вірменки. Навіть у Тунісі та в Єгипті кажуть, що ми – арабки.
– Ваша різниця у віці – півтора року. Які відносини були між вами у дитинстві?
Аня: – Ми навіть билися в дитинстві, влаштовували такі баталії. У дитинстві немає аргументів, щоби довести свою правоту. Якщо ми з Аліною сварилися, то це просто був сплеск емоцій, а ввечері ми вже обіймалися і цілувалися.
Аліна: – Ми з другого класу разом. Я в перший не ходила, а пішла одразу з Анею в другий. І відтоді ми разом, у нас спільні друзі. Ми наче сіамські близнюки. (За матеріалами "Главред" підготувала О. Гнідан)
