Свою зірку слави на олімпі українського шоу-бізнесу Василь Бондарчук запалив менш ніж рік тому, але вже має чимало досягнень. Чотири відеокліпи, дебютний альбом "Бомба", спільні концерти з Іриною Білик та любов тисячної армії прихильниць. А ще співак нещодавно зробив ремонт у київській квартирі та чекає на власне авто. Про життя та роботу співак розповів "МБ" перед концертом у муздрамтеатрі.До Чернівців на День міста їхав з Києва на таксі
– Які враження залишилися після святкування 599-ї річниці нашого міста, коли ти дебютував на чернівецькій сцені?
– Дуже гарні. Коли я цього разу їхав містом, нарешті зміг насолодитися його красою. Чернівці мені дуже сподобалися. Сподіваюся, будемо приїжджати сюди з концертами або просто до друзів на відпочинок. Минулого разу ми дісталися до Чернівців за десять хвилин до мого виходу на сцену. Спізнилися на літак, і їхали з Києва на таксі. Тоді на концерті я отримав колосальне задоволення, бо публіка була дуже теплою та активною.
– За рік твоєї популярності чого вдалося досягти у матеріальному плані?
– Рік здається коротким терміном. Але зараз я чекаю на свій автомобіль. Гадаю, до Нового року він вже буде. Квартирне питання також розв’язане. Є свої "плюси" у шоу-бізнесі. Кажуть, що шоу-бізнес – це болото. Я не згідний. Як у кожному бізнесі, є свої переваги та недоліки. Ми намагаємося брати від нього найкраще і віддавати найкраще.
– Як ти познайомився зі своїм продюсером Юрієм Нікітіним?
– Коли розповідаю цю історію, слухачі кажуть, що вона вигадана. Познайомилися у центрі Києва біля Золотих Воріт. Ми з товаришем зайшли до ресторану випити кави. Він почав мене розпитувати, що планую робити у майбутньому. Я відповів, що є непоганий продюсер Юрій Нікітін, і мені би дуже хотілося з ним попрацювати. Коли я договорював цю фразу, до ресторану зайшов Юрій Нікітін перекусити. Я був у шоці. Сумнівався, чи підходити до нього. Коли ж наважився, він, на мій подив, дуже люб’язно запропонував сісти за його столик. Просив розповісти про себе. Ми поговорили п’ять хвилин, обмінялися координатами. Згодом заніс до його офісу свої демо-записи. Через півтора місяця мені зателефонували й запросили на зустріч.
– До цього де ти виступав?
– Я йшов до цього вісім років. Працював у першому українському мюзиклі "Екватор", який грали декілька років тому в Києві. Там я отримав певну школу акторської майстерності та вокалу. Їздив на всеукраїнські та міжнародні конкурси. З 2000-го року навчався чотири роки в училищі імені Глієра. За цей період записував пісні на студії, але це відбувалося на слабкому рівні. Хоча цього виявилося достатньо для Юрія Володимировича, аби оцінити голос.
"Найкращий відпочинок – сон"
– Нещодавно ти пройшов військову підготовку на авіабазі. Випробував себе у пілотуванні?
– Задоволений тим, що пішов до армії. На жаль, перебував там не місяць, як планувалося, а тиждень. Не було можливості залишитися надовше через концертний графік. Мені пішли назустріч і відпустили звідти. Але за тиждень я встиг побачити усі "переваги" армії. Армія загартовує. За тиждень зрозумів: коли щось трапиться, я готовий взяти до рук автомата та йти воювати.
– Як любиш відпочивати?
– Найкращий відпочинок – сон. Останнім часом поспати для мене – за щастя. Люблю виїжджати на природу. Урбанізація та шалені темпи життя віддаляють нас від найпростішого – вийти до лісу чи парку та подихати свіжим повітрям. Зараз я почав це цінувати. Коли раніше була така можливість, не розумів цього. У місті відпочиваю вдома або з друзями у кафе.
– У тебе є чимало графічних робіт. Чому малюнок образу жінки починаєш з очей?
– Малюю тільки жінок. Починаю з очей, бо очі – душа людини. Якщо я почну з інших деталей, малюнок не вдасться. Малюю не дуже часто. Зазвичай це відбувається вночі. Коли з’являється бажання малювати, не можу заснути, доки не доведу ідею до кінця. Коли малюєш, важливо не переривати роботу. Але є концерти, тому малюнок відкладаю на потім. Це погано. Бо налаштуватися потім дуже складно. Якось я не спав дві з половиною доби. Малював портрет у найточніших деталях. Він вийшов як фотографія. Це найкраща моя робота за все життя.
– Ірину Білик ще не малював?
– Я намалював Ірину Білик вже давно. Поки що я виконав лише одни її портрет. Малював його дуже швидко. Хотів зробити їй приємне. Коли вона брала участь у проекті "Танці із зірками", я домальовував його. Показав портрет, коли вона прийшла переодягатися. Тепер хочу спокійно сісти і намалювати портрет повнометражно. У квартирі на стінах мої роботи не висять. Я через свою душевну доброту роздаровую малюнки. А коли просять щось показати, не можу, бо маю тільки декілька полотен. Якось травмував ногу, і місяць провів у ліжку. За той час намалював дуже багато, і все пороздавав. Зараз згадую усе, що роздав, – стільки любові і часу вклав у малюнки. Декілька діб міг не спати. П’ятеро жінок отримали від мене у подарунок свої портрети.
"Неправда,
що у нас неможливо "пробитися"
– Які асоціації викликає у тебе українська естрада?
– Я би порівняв її з дитиною. На щастя, ми ще ростемо. Якщо порівняти українську естраду з російською або американською, вона – у вигідному становищі. У нас ринок ще не сформований, тому люди мають можливість "піднятися". Неправда, що неможливо "пробитися". Більше того, це потрібно робити. У нас є місце, куди "пробиватися". У Росії цього вже немає, в Америці – тим паче. Через десять років буде так, як у Росії. Поки що ми дихаємо вільно, потім кисень перекриють.
– Проект "Бондарчук" – один з небагатьох, які "вижили". Чому тобі вдалося, а іншим – ні?
– Коли людина хоче щось зробити, вона повинна розуміти, чого саме вона хоче. У молодого виконавця є бажання, потім він шукає гроші. Коли бажання заспівати реалізоване – записано першу пісню, відзнято кліп, – співак не розуміє, що буде далі. Потрібно бачити не ту пісню, яку ти на місяць запустиш у ротацію, а те, що ти будеш співати через півроку чи рік. Це роблять тільки одиниці, тому вони і є успішними. "Місячні" проекти роблять непрофесіонали. У них нема відчуття того, що буде потім.
– Які жінки тобі подобаються?
– Для мене важливо, щоби людина передусім була особистістю. Казати: "Яке волосся, які очі, ніс чи губки!" – не правильно. Головне – щоби було про що поговорити, щоби з людиною було легко. Буває, що зустрічаєш дуже вродливу дівчину, але тебе до неї не тягне. Буває, що дівчина просто симпатична, але у неї є стільки харизми та магнетизму, що можна розгубитися, наскільки приємно з нею спілкуватися.
