Ніна Єрмолаєва – жінка екстравагантна. Її капелюшки привертали увагу не одного чернівчанина. Тому її особа у місті, можна сказати, відома. Сама Ніна Михайлівна каже, що до цього ставиться байдуже, а капелюшки для неї – не просто частина одягу, а захист.За ніч перешивала сукню
Ніна Михайлівна пам’ятає, як ще маленькою дівчинкою ходила у капелюшку, і коли молодша сестра його зіпсувала, вона протягом кількох днів не виходила на вулицю. Довелося мамі "ремонтувати" солом’яний капелюшок, щоби дитина могла гуляти.
– Потім я пішла до школи, і ця "звичка" зникла, – пригадує Ніна Михайлівна. – Щоправда, моя мама гарно шила, і ми з подругою потай користувалися її машинкою, не раз за це мама сварила. Але так я навчилася шити й отримала можливість гарно одягатися за невеликі кошти.
Після Тульського технікуму транспортного будівництва Ніна Михайлівна разом з першим чоловіком приїхала в Україну, змінювала не одну професію, але завжди любила гарні зачіски і гарний одяг.
– Мені завжди казали, що я
гарно одягаюся, і, мабуть, витрачаю на це багато грошей. Але ніхто навіть уявити не міг, що моя нова сукня вранці – це перешита за ніч стара. Іноді навіть чоловік дивувався, звідки у мене раптово з’явилася нова сукня. Я досі не сприймаю того, що можна витрачати шалені гроші на одяг, – каже Ніна Михайлівна. – Щоправда, тоді до капелюшків я ставилася байдуже. Купила у Москві фетровий капелюх і одягла його один раз.
Капелюшки –
з дротиків
Якось вдома у доньки до рук Ніни Михайлівни потрапила книга Конкордії Антарової "Два життя", і ця книга змінила усе її життя. Вона зрозуміла, що є у житті щось вище, почала частіше молитися і навіть зайнялася медитацією.
У 1998 році прийняла посвяту у науку медитації, а 2001 року спеціально їздила до Києва на зустріч із Вищим майстром.
– Коли приїхала з Києва, зрозуміла, що без капелюха не можу вийти, бо це мій захист, – пригадує Ніна Михайлівна. – На мою думку, людське тіло – це храм, а храм без купола не може бути. Мої капелюхи – це купол мого храму. Завдяки молитвам, медитації та капелюхам я відновила свою духовність, яка була "загублена" у житті.
Ніна Михайлівна не пам’ятає, як зробила перший капелюх. Але каже, що він був не досить вдалим. Тепер зробити капелюх для жінки – не проблема, на його створення вона витрачає усього півгодини. У її гардеробі вже 15 капелюшків різних кольорів та фасонів. Є навіть спеціальний капелюшок для дачі.
– Основу капелюшка я роблю з дротиків, які купую у магазині будматеріалів, і на неї просто натягую тканину. Затрат мінімум, бо тканини йде на це мало, але з допомогою дротиків капелюх може набувати якої завгодно форми, – розповідає Ніна Михайлівна. – А ще до капелюшків обов’язково підбираю біжутерію, яку теж люблю і маю її досить багато.
Здоров’ю допомогло вегетаріанство
Капелюшки Ніни Михайлівни – цілковитий ексклюзив. Незважаючи на свою майстерність у цій справі і багато замовлень, вона нікому їх не шиє, бо надто хвилюється, щоби замовник був задоволеним.
У своєму новому житті Ніна Михайлівна стала вегетаріанкою і стверджує, що завдяки цьому вже протягом кількох років жодного разу не хворіла. Окрім того, встигає працювати без вихідних – продавати газети та журнали в одному з магазинів, робити багато справ вдома та на дачі.
Жінка каже, що може робити будь-яку роботу – шити, вишивати і навіть з рубанком працювати. А найкращими днями вважає ті, коли може когось заспокоїти і розрадити.
