– Віталик народився хворим на ДЦП. Та завдяки невропатологу Катерині Корогод і нашим з чоловіком титанічним зусиллям (держава не допомогла жодною копійкою) хлопчик через кілька років почав нормально ходити, говорити, бігати, – каже мати Віталія Людмила Відвицька. – Щоправда, перед тим, як піти до першого класу, нас "попросили" обстежитися у психіатричній лікарні – лікарі не могли повірити, що дитина вилікувалася. Син пішов до "нормальної" школи, сім років був відмінником. Але у 12 років сталася біда: дитина дуже швидко втратила здатність ходити. Як пізніше пояснили лікарі, порушився обмін мінеральних речовин, що призвело до погіршення стану здоров’я.
Зі сльозами на очах пані Людмила замовкає. Важко згадувати про всі ті приниження, що довелося витримати: Володимир Відвицький звертався по допомогу до місцевих чиновників, один з яких пожертвував аж 200(!) гривень, до відомих артистів та співаків, у Києві – до народних депутатів, навіть у Юлії Тимошенко був. Та результату майже жодного: хто хоче допомогти – не має змоги, а багаті лише принижують. Екс-прем’єр вже було дала доручення Міністерству охорони здоров’я про виділення допомоги, але відповідна комісія МОЗ відповіла: "... здійснити направлення хворого на обстеження за кордон за рахунок коштів, передбачених МОЗ на ці цілі, до кінця року неможливо через відсутність достатнього обсягу коштів". А народний депутат Леонід Черновецький, досить таки не бідний та віруючий, порадив ... звернутися до Бога.
– А може, ніхто не хоче допомогти, бо в мене прізвище польське? – з відчаєм припускає Володимир Відвицький. – Остання надія – на Ющенка. З плакатами "Я хочу жити" їдемо із сином до нього додому, до фонду Катерини Ющенко. Не розумію, коли пишуть, що інвалідам допомагають, якщо моїй дитині ніхто не хоче допомогти. На одному з місцевих телеканалів на прохання дати оголошення про те, що дитина потребує допомоги, директор відповів, що за це, як і за будь-яку іншу рекламу, потрібно заплатити.
Для повноцінного обстеження потрібно їхати до Німеччини, а МОЗ визнало, що нічим не може помогти, коштів для цього країна не може знайти. За усі ці три роки батьки продали квартиру у місті та хату в селі. Та постійні аналізи і ліки (деякі з них коштують 300 гривень) "з’їли" всі заощадження. Чого лише варта дорога та проживання в київських готелях. А в МОЗ батька запитали: "Ви тут прописані, що щодня навідуєтесь?"
За словами батьків, Віталик радів, коли допомогли Насті Овчар. Усю помаранчеву революцію бачив по телевізору, особливо переживав, коли побачив Віктора Андрійовича після отруєння. Сподівався, що президент його врятує. Та у хвилини розпачу часто запитує маму: "Я ж нікого не врятував, то й мене не врятують?"
Зараз Віталику вже 15 років. Колись він дуже любив ходити до школи, вчитися та малювати. Тепер цього робити не може – тільки читає. Вдома у Відвицьких – велика бібліотека, у якій лише понад 30 томів книг "Я пізнаю світ". За словами батька, у Києві на Петрівці сина знають майже усі продавці – так любить купувати книги. З великим задоволенням читає Дюма, Жуль-Верна, Уелса. Астрономію, економіку за 10-й клас ще у другому класі вивчив. Любить класичну музику, аж батьки дивуються: "Звідки це в нього?" З українських виконавців слухає Ані Лорак, Олександра Пономарьова, гурт "Мандри", а ось російську попсу свідомо не слухає. На запитання, чи сподобався Віталику Київ, де він неодноразово був, хлопчик відповів: "Місто подобається, але люди там жорстокі".
