26 серпня виповнилося б 70 років заслуженому діячеві мистецтв, Почесному громадянину міста Чернівців, доцентові університету Анатолію Миколайовичу Добрянському. До Дня міста буде відкрито муніципальну бібліотеку та музей ім. А. Добрянського.– Двері до його квартири не зачинялися, – пригадує сестра Анатолія Добрянського Віра Каленюк. – Пригадую, якось зателефонував студент о третій годині ночі: "Пишу дипломну, і робота зупинилася. Я вас не розбудив?" На що брат приязно відповів: "Ні, бо я ще не лягав спати".
Скільки відомих людей зупинялися в Анатолія, коли приїжджали до Чернівців! Іван Миколайчук спав у нього на розкладачці. Вони дружили. Досі збереглася записка: "Будеш у Києві – заходь. Там у мене квартира із хрестом на дверях. Пам’ятай, що то і твоя квартира". Тепер немає вже обох...
Богдан Мельничук деякий час жив у нього. Анатолій допомагав йому перебратися з району.
Був дуже скромною людиною. Якось його студентка Надія Бабич запитала: "Ви не ображаєтеся, що я, ваша учениця, і вже професор?". Анатолій лише посміхнувся: "Що ви? Я щасливий, що мої учні йдуть далі". "А ви що ж?" – запитала. "А я собі, – була відповідь, – Добрянський".
Життя Анатолія Добрянського складалося непросто: коли хлопцеві було півтора року – заарештували і розстріляли батька, який працював директором школи, за доносом колеги, котрого згодом також заарештували. Та мати-вчителька ніколи не нарікала на владу: "Таке життя".
– Батька реабілітували, але слова "ворог народу" на свою адресу Анатолій чув не раз. Коли його приймали до КПРС, із залу пролунав голос: "Як же його можна прийняти до лав партії? Це ж ворог народу!" Анатолій вийшов з тієї зали – і захворів. Партквиток йому принесли вже додому.
Інша історія зради пов’язана з іменем його друга. Братові передали передрук твору Солженіцина, і він дав прочитати його своєму другу-військовому. Той прочитав, і ...заніс до відповідних органів. Якби не допомога знайомих з Києва – невідомо, чим би усе закінчилося.
До речі, стежив за ним після доносу працівник КДБ, якого Анатолій колись врятував під час вступних іспитів від провалу. І не попередив...
Усе життя Анатолій Добрянський збирав книги, які заповів передати рідному місту після смерті.
– Він мені казав, що у бібліотеці майже 30 тисяч книжок, – розповідає Віра Семенівна. – А коли справа дійшла до перепису, з’ясувалося, що книг – менше. Анатолій, напевно, багатьом роздавав їх, а ті не повернули та й я зробила помилку, бо не зачинила одразу кімнату, де були книжки. Але не будемо про це.
Книги брат збирав усе життя. Привозив їх з Києва, Москви. Друзі з інших міст, якщо дістануть якусь нову книгу – одразу надсилають. У нього нічого не було, окрім книг. Знаєте, я тепер зрозуміла, що не книги були для нього, а він для книг. Уявіть собі: людина жила у крихітній кімнатці, заповненій книжками. Коли він помер, під час розтину з’ясувалося, що усі бронхи були вражені.
У житті А. Добрянського було й те, про що більшості залишається лише мріяти: велике кохання.
– Це було перше кохання, – пригадує голова міської благодійної громадської організації Отілія Гуліка. – Університетське кохання. Поетеса Наталя Кащук протягом двох років навчалася у Чернівцях, і тоді вони покохали одне одного. Це була дуже вродлива, розумна дівчина. Доля розвела їх, але Анатолій проніс це велике почуття у серці через усе життя. Він завжди із великим теплом згадував Наталю. Анатолій присвятив багато віршів Наталі Кащук, і вона йому.
Як згадує професор Богдан Мельничук, який навчався з Наталею Кащук в одній групі, у 1956 році Наталя переїхала до Києва:
– Наталя захворіла, її прооперували у клініці Амосова – вклали біостимулятор. Згодом приїжджала до Чернівців, Анатолій їздив до неї, але не склалося... Через декілька десятиліть Анатолій Добрянський та Наталя Кащук зустрілися у Чернівцях. Наталя зателефонувала мені, що буде у Кам’янці-Подільському і хоче завітати до Чернівців.
Я зустрів її, довго розмовляли. Згодом відбулася творча зустріч з поетесою в університеті. Після зустрічі ми поїхали в гості до нас. Був і Анатолій Добрянський. Розмовляли весь вечір, згадували. Потім я провів їх до тролейбусної зупинки, і вони удвох поїхали у напрямку Центральної площі.
Анатолій Добрянський пережив Наталю Кащук на 12 років.
