«Житиму тільки в Україні»

Усі звикли до того, що українці їдуть у світи у пошуках кращої долі. Ахтар із Кабула (Афганістан) навпаки – приїхав в Україну п’ять років тому. Нині чоловік із дружиною та чотирма донечками живе у Чернівцях.

– Як ви потрапили до України?

– Я приїхав із Афганістану в Україну 1999 року. У мене на Батьківщині вже понад 20 років триває війна.

Я – колишній військовий льотчик, воював 10 років проти моджахедів. Коли вони прийшли до влади, життя стало небезпечним, тому ми поїхали до Пакистану, згодом – до України. Зараз у мене посвідчення біженця, незабаром отримуватиму українське громадянство.

Приїхав з дружиною Сідікою та двома маленькими доньками. Ще двоє доньок народилися у Чернівцях. Самі дівчатка, але життя триває! Ще є плани.

– Як перекваліфікувалися з льотчика?

– Їсти захочеш – мусиш. Я зайнявся торгівлею. У вас дуже спокійно, народ – дуже привітний. Мені подобаються українці. Я не відчуваю, що живу у чужій країні. Скільки буду жити, то тут – в Україні.

– Мову вивчили швидко?

– В Афганістані у мене був росіянин-інструктор, тому російську я знав. Зараз усі в родині знають три мови: українську, російську та афганську. Вивчили діти українську швидше – під час ігор із ровесниками.

Вважаю, що мову країни, де ти живеш, слід знати обов’язково Також слід поважати її культуру. Ми всі слухаємо та любимо українську музику. Моя улюблена співачка – Софія Ротару.

– Традиції в Афганістані відрізняються від українських. Чи правда, що жінка у вас не має права відкрити своє обличчя?

– Можна й відкривати. Але у нас жінки носять паранджу. Коли моя дружина 10 років тому виходила за мене заміж, то прикривала обличчя.

У нас усе щодо заміжжя та одруження вирішують батьки. Так було і в мене: я дуже мало знав її до того, як батьки вирішили нас одружити. Ми дуже щасливі і живемо чудово.

У кожної країни – своя культура. Наші жінки носять довгі спідниці. Жінка у короткій спідниці – це неможливо. Релігія не дозволяє.

– Як ваша дружина зараз одягається?

– Ближче до нашої культури. Паранджа – вже неможливо. Одягнеш, то усі будуть дивитися. Одягає штани, довгі спідниці.

– Хто голова у родині?

– Переважно верховодять чоловіки. Чоловік – начальник.

Я працюю, а моя дружина виховує дітей – отож, я командую. Переважно жінки у нас сидять удома: займаються господарством, виховують дітей. Жінок, які працюють, дуже мало.

– Українська кухня подобається?

– Дуже подобається борщ, млинці. Мамалигу я побачив вперше. Петрушка у нас зовсім інша за смаком – набагато духмяніша. Свинину за релігією заборонено – ми її не вживаємо. Я купую телятину.

– Яка в Афганістані горілка?

– Називається "бранді". Не знаю, чи цей напій зараз продається. Коли моджахеди прийшли до влади, то спиртне заборонили.

За релігією у нас заборонено алкоголь, хіба що на якесь свято.

– У Чернівцях немає храму для мусульман. Де ви молитеся?

– Молитися можна вдома. На вулиці також.

– Якщо доньки колись захочуть вийти заміж за українця, ви дозволите?

– У нас релігія не дозволяє цього. Це неможливо. Змішаних шлюбів немає.

І взагалі такого поняття у шлюбі, як "штамп у паспорті", у нас немає. Сидять люди на весіллі, йде розмова: "Так – так, ні – то ні". І все вирішено. Такого, щоби потім сказав хтось, що "ти мені не чоловік", немає.

– Розлучення бувають?

– Дуже рідко, можливо, на тисячу випадків – один. Я за все життя не бачив розлучень.

– Подружня зрада трапляється?

– У нас немає такого. Це неможливо.

– А що буде, якщо..?

– Це дуже страшно, що буде. Я не пригадую такого.

– Що вам видалося незвичним в Україні?

– Я помітив, що у вас жінки працюють вже більше, ніж чоловіки. Тому слід їх поважати. Українські жінки дуже сильні.