Усі звикли до того, що українці їдуть у світи у пошуках кращої долі. Ахтар із Кабула (Афганістан) навпаки – приїхав в Україну п’ять років тому. Нині чоловік із дружиною та чотирма донечками живе у Чернівцях.– Як ви потрапили до України?
– Я приїхав із Афганістану в Україну 1999 року. У мене на Батьківщині вже понад 20 років триває війна.
Я – колишній військовий льотчик, воював 10 років проти моджахедів. Коли вони прийшли до влади, життя стало небезпечним, тому ми поїхали до Пакистану, згодом – до України. Зараз у мене посвідчення біженця, незабаром отримуватиму українське громадянство.
Приїхав з дружиною Сідікою та двома маленькими доньками. Ще двоє доньок народилися у Чернівцях. Самі дівчатка, але життя триває! Ще є плани.
– Як перекваліфікувалися з льотчика?
– Їсти захочеш – мусиш. Я зайнявся торгівлею. У вас дуже спокійно, народ – дуже привітний. Мені подобаються українці. Я не відчуваю, що живу у чужій країні. Скільки буду жити, то тут – в Україні.
– Мову вивчили швидко?
– В Афганістані у мене був росіянин-інструктор, тому російську я знав. Зараз усі в родині знають три мови: українську, російську та афганську. Вивчили діти українську швидше – під час ігор із ровесниками.
Вважаю, що мову країни, де ти живеш, слід знати обов’язково Також слід поважати її культуру. Ми всі слухаємо та любимо українську музику. Моя улюблена співачка – Софія Ротару.
– Традиції в Афганістані відрізняються від українських. Чи правда, що жінка у вас не має права відкрити своє обличчя?
– Можна й відкривати. Але у нас жінки носять паранджу. Коли моя дружина 10 років тому виходила за мене заміж, то прикривала обличчя.
У нас усе щодо заміжжя та одруження вирішують батьки. Так було і в мене: я дуже мало знав її до того, як батьки вирішили нас одружити. Ми дуже щасливі і живемо чудово.
У кожної країни – своя культура. Наші жінки носять довгі спідниці. Жінка у короткій спідниці – це неможливо. Релігія не дозволяє.
– Як ваша дружина зараз одягається?
– Ближче до нашої культури. Паранджа – вже неможливо. Одягнеш, то усі будуть дивитися. Одягає штани, довгі спідниці.
– Хто голова у родині?
– Переважно верховодять чоловіки. Чоловік – начальник.
Я працюю, а моя дружина виховує дітей – отож, я командую. Переважно жінки у нас сидять удома: займаються господарством, виховують дітей. Жінок, які працюють, дуже мало.
– Українська кухня подобається?
– Дуже подобається борщ, млинці. Мамалигу я побачив вперше. Петрушка у нас зовсім інша за смаком – набагато духмяніша. Свинину за релігією заборонено – ми її не вживаємо. Я купую телятину.
– Яка в Афганістані горілка?
– Називається "бранді". Не знаю, чи цей напій зараз продається. Коли моджахеди прийшли до влади, то спиртне заборонили.
За релігією у нас заборонено алкоголь, хіба що на якесь свято.
– У Чернівцях немає храму для мусульман. Де ви молитеся?
– Молитися можна вдома. На вулиці також.
– Якщо доньки колись захочуть вийти заміж за українця, ви дозволите?
– У нас релігія не дозволяє цього. Це неможливо. Змішаних шлюбів немає.
І взагалі такого поняття у шлюбі, як "штамп у паспорті", у нас немає. Сидять люди на весіллі, йде розмова: "Так – так, ні – то ні". І все вирішено. Такого, щоби потім сказав хтось, що "ти мені не чоловік", немає.
– Розлучення бувають?
– Дуже рідко, можливо, на тисячу випадків – один. Я за все життя не бачив розлучень.
– Подружня зрада трапляється?
– У нас немає такого. Це неможливо.
– А що буде, якщо..?
– Це дуже страшно, що буде. Я не пригадую такого.
– Що вам видалося незвичним в Україні?
– Я помітив, що у вас жінки працюють вже більше, ніж чоловіки. Тому слід їх поважати. Українські жінки дуже сильні.
