Власник підприємства “Надія”, що на Вижниччині, Дмитро Курик добирається додому у Вашківці чи на роботу верхи на коні. Але переважно він і днює, і ночує на своїй племінній фермі коней – єдиній у краї.
- Розумнішої свійської тварини, ніж кінь, годі знайти, - каже Дмитро Миколайович. – А віддана яка! Бувало, лежу в траві, пасу худобу, а мій коник Буян пасеться неподалік. І далеко він ніколи не відійде, завжди буде поруч.
Торік було 11 лошат приплоду, а цього очікують 20
Нині у господарстві Курика є 40 коней. Далеко на схилі пасеться гарна чорної масті кобила, а на протилежному боці – троє лошаків затіяли між собою герц. Ще двоє маленьких перебувають у конюшні – худі, лише ребра стирчать.
- Такою кволою була й та кобила, що пасеться біля лісу, - пояснює Дмитро Миколайович. – Я купив її маленьким лошам в одного газди: тварина страждала від внутрішніх паразитів. Але сподобалася мені тим, що мала гарну поставу й міцну мускулатуру. Залишилося додати до цього ще “м’ясо” і маю непогану кобилку для розведення . Трави є багато. Такими ж будуть і ці двоє лошаків, що теж потерпають від паразитів. Доводиться самому лікувати, хоча за спеціальністю я агроном.
- Нині вирощую коней двох напрямків – ваговозів, чи, як я їх називаю, буковинська упряжна, та верхових, яких можна використовувати і як тяглову силу, і для їзди в сідлі, - продовжує Курик. – Остання порода виведена з робочих гуцульських коней. Це високі і гарні коні, з відповідним екстер’єром. Верхові коні мають висоту холки 1,65 метра: рябі, булані, солові. Останній колір, до речі, зустрічається рідко. Для розведення таких коней купив жеребця і п’ять кобил у Ягольниці на Тернопільщині, де розташований кінний завод.
Мав Курик і племінного арабського жеребця, однак той встиг зробити у племінній справі небагато – буйна кобила поламала йому ноги. Зробити заміну наразі не вдається: разом з сином шукали пропозиції в Інтернеті. Довідалися , що продається “араб” на Полтавщині. Однак, насправді, то був кінь ахалтекінської породи (батьківщина породи – Туркменистан).
Щодо ваговозів, то нині у “Надії” їх є 12: десять кобил і два жеребці. Маса таких коней - до тонни. Кобил господар здає мешканцям навколишніх сіл в оренду для сільгоспробіт. Взамін бере лошат. Торік у Курика було 11 лошат приплоду, а цього він сподівається на 20 особин.
Для нової конюшні потрібно всього 40 тисяч гривень
Чималим попитом користуються і виведені ним верхові коні. Нещодавно, скажімо, поляки хотіли придбати Буяна, пропонували 3000 доларів. Приїжджали й німці з аналогічним наміром. Однак господар не захотів продати жеребця, який потрібен для продовження роду. Годує коней сіном та вівсом: має 60 гектарів сінокосу та 40 – орної землі.
- Шкода, що конярством в області ніхто не займається. Ці тварини в селі потрібні, бо далеко не кожен може купити трактора, та й пальне дороге, - переконаний Дмитро Миколайович.- Мої ж можливості обмежені – немає відповідних коштів. Хоча потрібно якихось 30-40 тисяч гривень: для удобрення грунтів і побудови нової конюшні. Та й справа це прибуткова. Декілька років тому один генерал з Чернівців обіцяв сюди завезти з Тисмениці на Івано-Франківщині 10 кобиломаток верхових коней. Навіть 15 гектарів угідь обгородили. Та генерала перевели в інше місто, а огорожу зруйнували. Тому доводиться нині опиратися на власні сили.
За даними обласного управління агропромислового розвитку, нині в області нараховується більше 14 000 коней. (Василь Гринюк)
