На пляж – як на роботу

Замість кондиціонера – дірки в стелі

Євпаторію ми обрали не лише як кращий дитячий курорт (збиралися вперше вивезти на море чотирирічного сина), а ще й як пункт, котрого можна дістатися без незручних пересадок. Рейсовий автобус Чернівці-Севастополь, який обслуговує ВАТ "Денисівка", їде через Євпаторію. Саме на нього ми і придбали квитки. Тим паче, що на початку літа керівник цього підприємства пан Харабара розповів в інтерв’ю "МБ", якими комфортними будуть поїздки для клієнтів "Денисівки" до Криму – зручними імпортними автобусами з кондиціонерами. До Криму нас справді везли "Мерседесом", але яким – то вже інше питання. Замість обіцяного кондиціонера зяяли дірки в стелі, на півдорозі понад годину міняли колесо. Але найбільший дискомфорт створили пасажирам самі водії, які спершу проїхали шість годин без зупинки, що, вочевидь, не відповідає жодним санітарним нормам для автобуса без туалету. Потім зупинялися, де і як заманеться. Доповнила картину "фінансова ініціатива" водіїв, які цілу дорогу напихали автобус "лівими" безквитковими пасажирами, для яких завбачливо припасли пластикові табуретки. Зворотня дорога – уже з паритетним кримським перевізником – також була сповнена несподіванок: їхали "ЛАЗом", який в дорозі тричі ремонтували і, відповідно, прибули до Чернівців на дві години пізніше.

Квартира з Інтернету

Житло в Євпаторії ми шукали по-сучасному – через Інтернет. Зайшли на сайти кількох тамтешніх агентств, обрали найбільш симпатичне і розпочали переписку. Надіслали заявку на однокімнатну квартиру з усіма зручностями недалеко від моря. Така, згідно з інформацією на різних сайтах, мала би коштувати 20-25 доларів за добу. Агентство з гарною назвою "Мой доктор – море" підтримало нашу довіру до себе негайною відповіддю з обіцянкою зустріти і показати кілька варіантів потрібного нам житла. Тут жодного обману не було. На автовокзалі Євпаторії нас справді зустрів менеджер агентства Борис Борисович, посадив у своє авто і повіз "на об’єкти". Коли ж ми побачили першу квартиру – вжахнулися. Уже на порозі ми шпорталися через подертий лінолеум, світло в передпокої не горіло, повітря у квартирі було затхле, з домішками тютюнового диму, що в’ївся в давно ремонтовані стіни. На кухні не виявилося жодних меблів – лише плита і холодильник зразка шістдесятих років та фанерний стіл, у кімнаті на всіх стінах – жахливі різнокаліберні килими. Одне слово, класичний зразок убогого "совкового" інтер’єру. Позаяк ностальгія за тією естетикою нас не мучила, ми сказали рішуче "ні", чим не лише засмутили, а й здивували Бориса Борисовича. "Дивно, – сказав він. – Зазвичай цю квартиру одразу забирають". Ми не допитувалися, чому ж вона в такому разі зараз вільна, а рушили далі. Врешті-решт нам вдалося пояснити менеджерові, чого саме хочемо від житла, і він привіз нас у таке місце. Фактично то був пристойний готельний номер плюс кухня. Господарі цих невеличких апартаментів мешкають у цьому ж дворі – в розкішному дореволюційному будинку, а цю будівлю (ще один такий самий номер – на другому поверсі) звели спеціально для туристів. До речі, за наше досить тривале катання містом платити не треба було – його оплачують господарі, віддаючи агентству двадцять відсотків від суми, сплаченої клі-єнтами за оренду. Якщо зважити, що житло, винайняте без посередників, коштує майже так само, з агентством вигідно мати справу.

По чому місце

під сонцем?

Ще до поїздки ми дізналися, що в Євпаторії досить сутужно з пляжами. Адже всі вони розподілені між різноманітними санаторіями. Справді, муніципальних пляжів там лише кілька, до того ж вони надзвичайно тісні. Формально на санаторні пляжі сторонніх не впускають, насправді ж за три гривні туди можна зайти без проблем. Жодних квитків, звичайно, не видають, а просто називають число-пароль, за яким вас впускатимуть на цей пляж впродовж дня. До речі, і з міських пляжів безкоштовним є лише один чи два, на інших беруть по дві гривні і при цьому, на відміну від санаторних, не надто обтяжують себе прибиранням чи будь-якими іншими проявами сервісу.

Однак головна проблема євпаторійських пляжів – це їхні скромні розміри. В деяких місцях ширина піщаної смуги біля моря ледь сягає п’ятнадцяти метрів, а охочих поніжитися на цьому пісочку липневої спеки було надто багато. Часом ближче до полудня людям доводилося, наче в старій радянській комедії, стояти на пляжі, бо важко було віднайти навіть сидяче, не те що лежаче місце. Місцеві ЗМІ чимало пишуть про цю проблему. Виявляється, вона має глобальний характер: щороку море "краде" в євпаторійських пляжів у середньому метр. Усі місцеві чиновники та експерти одноголосно стверджують, що це – біда, і треба щось робити, але що саме – не знають.

Найкраща їжа –

у татар

Не дуже хочеться під час відпочинку стояти біля плити, але доводиться. Річ навіть не у грошах, які, звичайно, можна зекономити, ігноруючи "общєпіт". Проблема – в жахливому кримському сервісі, про який уже чимало говорено та писано. І якщо до комплексного обіду за вісім гривень особливих претензій бути не може, то в дорогих закладах, де друга страва коштує в середньому 15 гривень, теоретично можна розраховувати на пристойне обслуговування, але його немає. У пошуках екзотики та смачної їжі ми вирушили одного вечора до кафе, де подають національні страви караїмів – маленького кримського народу. Уже перегляд меню дещо здивував: навпроти багатьох страв красувалося надруковане(!) жирним шрифтом грізне слово "нет". Вибравши щось із того, що "есть", ми дочекались нарешті офіціантки і дізналися, що "нет" і багатьох інших страв, зазначених у меню. Зокрема, фірмового плову з чорносливом та екзотичного напою під назвою буза. Їжа, яку ми врешті-решт замовили, була справді смачною, але таких мікроскопічних порцій нам, здається, ще не доводилося бачити. До речі, тенденцію з відсутністю певних страв у меню ми згодом "розкусили", бо вона мала місце і в інших закладах: "не було" тих страв, які або коштують дешево, або передбачають велику порцію.

Натомість непогані враження залишилися від татарських закладів. Загалом татари дуже активно освоюють у Криму цю сферу, і смачні та недорогі східні страви пропонують на кожному кроці.

"Сонна" екскурсія

На далекі екскурсії ми, зважаючи на спеку та малу дитину, не виїжджали. Але вирішили добре дослідити хоча б саму Євпаторію. Дізналися, що містом їздить екскурсійний трамвай і придбали на нього квитки – дев’ять гривень з дорослого, п’ять – із дитини. Час ми для цього обрали, мабуть, не найкращий – обідню пору. Але зі спекою можна було би миритися, якби не страшна дикція екскурсовода. Він говорив так швидко і невиразно, що розібрати можна було лише деякі слова. Тож уже за півгодини екскурсії (а тривала вона півтори) більшість пасажирів повкладалися спати.

Загалом євпаторійці досягли чималих успіхів у бізнесі, який називається "брати гроші за ніщо". До такої ж категорії належить і екскурсія до місцевої мечеті, під час якої вас ледь впускають на поріг і десять хвилин розповідають загальновідомі факти про іслам.

Не все так погано

Дещо в Євпаторії нас усе ж таки приємно здивувало. І насамперед – незвична для нас, чернівчан, чесність у торгівлі та деяких послугах. Так, кілограм на тамтешніх ринках виявився мало не вдвічі важчим за чернівецький (може, там слабша сила тяжіння?) Чесно відробляються і гроші за всілякі дитячі атракціони. Якщо вже беруть за катання на машинці п’ять гривень, то дитина справді накатається досхочу.

Крім того, місто видалося безпечним і некримінальним.