Поруч з Папою Римським були й українські священики

Майже мільйон людей зі всього світу побували на зустрічі з Папою Римським Бенедиктом VI на Маріандфілдплац під Кельном, що у Німеччині, яка відбулася 20-21 серпня. З різних континентів на ювілейний, 20-й Всесвітній конгрес молоді прибули представники різних рас та народностей. Лише священиків було майже десять тисяч та 800 єпископів. Таке зібрання молоді з усього світу відбувається раз на два роки. У 2003 році конгрес відбувався у Торонто (Канада), а наступний – через два роки – прийматиме Сідней (Австралія).

Цьогоріч на зустрічі молоді з Папою побувала чернівецька делегація за сприяння Чернівецько-Коломийської єпархії Української Греко-Католицької Церкви.

Парафіянка Оксана ПРИСЯЖНЮК розповідає про двотижненве турне Будапештом, Віднем, багатьма німецькими містами, про те, як приймали, чим годували у німецьких родинах, як працює там система соціального забезпечення.

Пілігрими з рюкзаками їздили безкоштовно

– З Буковини відрядили майже 15 парафіян, а зі всієї країни (Запоріжжя, Миколаєва, Дніпропетровська, Львова та інших міст) на зустріч прибуло майже дві тисячі українців, – каже Оксана. – Дорогу оплатили самі – їхали автобусами, та ще 100 євро пересилали до Німеччини на прийом та проживання. Можна було мати трохи грошей на особисті витрати – морозиво, екскурсії, музеї тощо, більше грошей з власної кишені не витрачали. Там нас називали пілігримами, ми носили рюкзаки з написом "XX Всесвітній форум-2005", значки і картки з такими ж позначками. Ця екіпіровка давала можливість безкоштовно пересуватися усіма видами транспорту, крім таксі, літаків та кораблів. Інші витрати – на харчування, проживання – брали на себе організатори конгресу. Фактично на конгрес збиралася молодь віком до 35 років, але було чимало значно старших людей і 10-11-річних дітей.

Пригощали гострим супом та пиріжками

зі шпинатом

За словами пані Оксани, перш ніж добралися до першого місця проживання у Штутгарті, буковинці побували у Будапешті, Відні, де українські священики провели екскурсію визначними місцями. На віденських вулицях слухали українських музик, які заробляють співами. Ознайомилися із Зальцбургом, всесвітньо відомим курортом і мистецьким центром.

– 11 серпня прибули до Штутгарта, де нас зустріли представники української діаспори, – розповідає Оксана Присяжнюк. – Вразило, що за багато років емігранти не забули рідної мови, спілкувалися з нами українською. На вечерю пригощали гострим супом і швабськими пирогами зі шпинатом та м’ясом. Згідно з легендою, під час посту монашки до пирогів разом зі шпинатом клали маленькі шматочки м’яса, "щоби Бог не помітив".

Жили ми у німецькій родині Дуеллі, де виросло семеро дітей – шестеро синів та одна донька. Нині мати Марія Дуеллі живе з одним із синів Маркусом. Попри німецьку стриманість, кожному з нас виділили по кімнаті зі всіма зручностями. Пригощали традиційними європейськими сніданками з шинкою, ковбасою, сиром, мармеладом, маслом, пропонували чай, каву зі смачними пиріжками. Щоранку на столі у німецькій родині була духмяна свіженька випічка, виготовлена власноручно. Крім того, господиня давала нам із собою у дорогу канапки, соки та булочки.

У домі є книга відгуків для постояльців. Коли гості записували враження та побажання, побачили, що у ній вже є записи арабською, єврейською, китайською, англійською мовами.

Хворі працюють поруч зі здоровими

У програмі подорожі передбачалося й ознайомлення з життям німців. Буковинці відвідали підприємство, де здорові люди працювали поруч з інвалідами з вродженими вадами через хворобу Дауна. Складається це підприємство з кількох цехів. Виконують вони замовлення різних машинобудівних фірм, зокрема Bosh, Mersedes та інших. Працівники виконували механічні роботи: штампували, складали коліщатка, гаєчки, шурупчики, запчастини до машин.

У Дюссельдорфі чернівчани відвідали лікарню, що фінансується з державного бюджету. "Ми здивувалися, коли дізналися, що ця лікарня державна. Там дотримуються виняткової чистоти, до стін прикріплено поручні, адже ходять тут хворі, коридори і палати естетично оздоблені картинами, тут багато рослин, у палатах перебуває один-двоє хворих.

На Папу дивилися

з дахів біотуалетів

До місця зустрічі на Маріандфілдплац, величезне поле поблизу Кельна, з’їжджалися автобусами звідусіль.

– На дорогу до поля витратили майже дві з половиною години з відпочинком на чай-каву, – каже пані Оксана. – Мешканці поселень, які ми минали, виходили з домівок, вітали, роздавали яблука, пиріжки, хто що міг. Усіх розселили за секторами, а вмонтовані великі екрани транслювали, що відбувалося на пагорбі. Там, зі спорудженої сцени, під час вечірньої меси звернувся до усіх Бенедикт VI. Папа говорив про єдність усіх конфесій, різних народів світу в ім’я миру, добра.

До світової молоді Папа звертався п’ятьма чи шістьма мовами, а короткі витяги з Євангелія читали рідними мовами усі присутні іноземні священики. Читали уривок з Євангелія на цьому зібранні й українською мовою. Приємно зазначити, що на пагорбі поруч із багатьма іншими священиками були наші земляки, а серед прапорів виднівся й український прапор. Ночували на полі у своїх секторах у спальниках, каріматах, німці буковинцям позичили плащі, бо ніч була вологою, та й польові миші, жучки-павучки поруч повзали. Навколо поля було багато біотуалетів, а замість традиційних умивальників стояли апарати з дезінфікуючою рідиною та серветками. Чимало парафіян, щоби краще бачити Папу, вилазили навіть на дахи біотуалетів.

Годували нас гарячою, тут же звареною на польових кухнях, їжею. Кухарями були, мабуть, вихідці зі Сходу, бо давали рис з усілякими доповненнями – з овочами, з тефтельками, кукурудзою, смаженою картоплею тощо.

Українці мало посміхаються

– Чи відрізнялася українська делегація від інших іноземних гостей?

– Я не вперше подорожувала за кордоном, і, здається, закомплексованіших людей, аніж українці, не зустрічала, – каже Окасана. – Наші земляки усе вкладають у рамки, їх часто не влаштовує одяг, у який вбрані, вираз обличчя сусіда, його погляд тощо. Ми мало посміхаємося, радіємо. Наприклад, коли перебували на підприємстві, де працюють хворі, наші жахалися, відверталися, коли хтось із них підходив до нас. Чимало членів делегації не знали жодної іноземної мови. А дехто, як потім з’ясувалося, їхав лише у магазини, двоє українців взагалі залишилися у Німеччині. Водночас двоє, які раніше "відстали" від делегації, повернулися з нами.