Відома у Чернівцях персона якось наприкінці інтерв’ю зізналася, найбільше його цікавило у дитинстві, що ж знаходиться усередині опудал, виставлених у краєзнавчому музеї. Зрештою поважний чоловік просив не писати про такі дурниці, бо "люди казна-що подумають", але питання "зачепилося".З’ясувалося, що історію опудал знає ветеран музейної справи – старший науковий співробітник відділу природи Чернівецького обласного краєзнавчого музею Володимир Голубєв. Мало того – він особисто відстрілював хижаків, опудала яких меланхолійно споглядають світ у двох кімнатах природи.
30 років тому
в опудала ведмедя вкрали ...око
– Найбільше люблять дивитися на опудала тварин діти, – розповідає Володимир Олександрович. – Одразу підбігають до опудал великих тварин – оленя, кабана, лисиці.
Торкатися їх заборонено, адже зсередини вони оброблені миш’яком, але без інциденту не обійшлося. Пригадую, 30 років тому, після однієї з екскурсій зникло ...око у ведмедя. На щастя, тоді гроші на музейну справу виділялися, і у запасі була пара скляних очей для хижака. Сьогодні, напевно, ми би йому нічим не зарадили, бо не маємо жодної "запасної деталі".
Володимир Голубєв пропрацював у музеї понад 40 років. Коли прийшов на початку 60-х років, застав лише опудало бурого карпатського ведмедя та лісового кота.
– Опудало ведмедя, можливо, ще від австрійців залишилося, або його купили. Деякі експонати придбали у Старокостянтинівському музеї на сусідній Хмельниччині. Я про це читав. Лісовий кіт – не знаю звідки. Усе інше добуте нами.
Виявляється, у минулому при Чернівецькому краєзнавчому музеї була єдина таксидермічна лабораторія (лабораторія, де виготовляли опудала) в Україні. Жоден з краєзнавчих музеїв України не мав подібної. Створення лабораторії ініціював Володимир Олександрович, який працював спочатку заввідділом природи, а згодом – заступником директора з наукової роботи.
– Ми самі добували трофеї для експозиції, – пригадує науковець. – Писали величезного листа до Києва з проханням надати дозвіл на відстріл тварин у будь-який час, згодом – завіряли дозвіл у Чернівцях і сміливо йшли на полювання – я, таксидерміст та ще декілька працівників.
До речі, професія таксидерміста (людини, яка виготовляє опудала тварин та птахів) – унікальна. Зараз ви такого у Чернівцях не знайдете. У нашому музеї їх змінилося декілька. Пригадую, що другий працював-старався, але досвіду бракувало, і ми направили його до Москви на навчання. Його вчив один із найкращих таксидермістів СРСР, але проблема полягала у тому, що фахівець поїхав до столиці неодруженим. Приїхав він, попрацював місяць, а потім зізнається: "Закохався я у мешканку Москви, їду одружуватися". Наступний таксидерміст був уже останнім, бо лабораторію ліквідували.
"Кабани на нас
не нападали"
– Кабана, – каже Володимир Голубєв, – ми знайшли у Кам’яній Сторожинецького району. – Це була самка вагою 100 кілограмів. М’ясо – смачне. А куди було його дівати? Поділили на шістьох і з’їли. Косуль відстріляли у Берегометі, усурійського собаку – там же, лисицю – у Заставнівському районі, зайця-русака – у Миткові Заставнівського району.
Не буду вигадувати байок: кабани на нас не нападали. Із здобутих тварин ми знімали шкуру, залишали лише ніжки і череп. Потім брали миску, вивертали печінку, серце, легені, розрізали на шматочки, туди – цибулю (хитро сміється, – прим. ред.). Смажили, їли на свіжому повітрі.
Згодом привозили шкуру, зачищали у лабораторії, вкладали її до спеціального розчину у ванній. Потім сушили, обробляли декілька разів миш’яком, і таксидерміст приступав до роботи. Він виготовляв каркас із дроту, набивав його відходами льону, які привозили з села Тарашани. Набивав опудало, зашивав, надаючи відповідної форми та розмірів.
Виготовлення опудала – справа клопітка. Якщо птаха можна виготовити усього за 2-3 дні, то велику тварину – 2-3 місяці.
На запитання про те, скільки "живуть" опудала, Володимир Олександрович лише делікатно посміхнувся:
– Не "живуть", а стоять. Деякі – по 150-200 років.
Сьогодні Володимир Олександрович із ностальгією згадує минулі роки.
– Я працював над експозицією відділу природи, яка розміщувалася у п’яти кімнатах з 1966 по 1970 роки! Там усе було науково обгрунтовано – простежувався взаємозв’язок організму із середовищем, рослинного світу з тваринним. Але пішов на пенсію у 1989 році, і за декілька років горе-керівники усе зламали. Коли повернувся 1995 року, застав лише порожні зали. Опудала тварин винесли до сховища. Довелося починати усе спочатку за повної відсутності коштів. Нарешті оформили дві зали. Про минулу експозицію, коли у кімнатах лунав пташиний спів, залишається лише згадувати. Як і про тисячі відвідувачів на день.
Фінансування відсутнє. Навіть баночки для експонатів доводиться випрошувати у співробітників. Я щодня жартую: "Ви сьогодні обідали? А банка із закруткою де?", – сміється Володимир Голубєв, демонструючи застиглу у формаліні жабу у баночці з-під майонезу "Чумак".
