зворотний зв’язок

Село розбудовують не італійці, а буковинські кріпаки

"Добрий день, шановні молодобуковинці!

Оце отримали нещодавно випуск "МБ, де на першій сторінці заголовок "Італієць розбудовує село".

Прочитали про його "розбудування". І, скажу по правді, "заїдає" нас із сином така "ода" італійцеві. Звичайно, якщо є капшук з євро, то можна розбудовувати. Хотів би я бачити, як би він розбудовував, якби отримував зарплату аж дві (!) гривні, як нам нещодавно платили, а усе інше – горілкою чи іншими продуктами із взаємозаліку. Тоді його ентузіазм одразу би пропав.

Оце я зі своїм сином Миколою – справді будівничі люди. Коля ще навчався у молодших класах, коли ми удвох почали мурувати хату. Самостійно робили розчини, носили, мурували, зробили дах.

Хоча раніше я працював водієм, а не будівельником, але двоповерховий будинок ми збудували. І це усе з нашою мізерною, жебрацькою українською зарплатою. Ото справді подвиг!

Отож, дорогенькі, не "італьяно" розбудовує село, а корінний буковинський кріпак. Він будує і газдує наперекір лукавим державним кровопивцям!" Іван Лазоряк, село Товтри Заставнівського району. 

Приїжджайте до нас

"Здрастуйте, Надю. Звертається до вас Оксана. З газети "Молодий буковинець" я довідалася про ваше гірке знедолене життя. Вирішила вам допомогти.

Добре, що ви перебороли у собі гордість і сором’язливість. Тепер усе піде на краще. Життя різко зміниться для вас і ваших дітей. Повірте, бо у мене на "почин" дуже легка рука.

На мою думку, вам треба докласти усіх зусиль і вирватися із цього кола, у якому живете. Той дім, де ви мешкаєте, нікому не приніс щастя. Батьки загинули, а ви терпите лише горе, знущання над собою та дітьми.

Ваш дім продайте, як є, а якщо ні, то залиште його так. Безвихідних ситуацій не буває. Змініть своє місце проживання. І чим швидше ви це зробите, тим краще.

Я проживаю у селі Шишківцях Новоселицького району. Мені тільки 16 років. Життя моє склалося гірко – я з 8 років без мами. Але воно мене не зламало. Доглядала бабусю і сліпого дідуся. Залишилося тепер їхнє господарство, яке заповіли мені і яке два роки не використовується. Є гарна хата і 0,5 га городу.

Надю, якщо вам з дітьми немає куди подітися, приїжджайте до нас і будете жити у хаті мого дідуся, скільки захочете, а далі доля і час покажуть, що робити. З великою повагою до вас усіх, Оксана".