«У місті зникає дух толерантності»

Іво Бобул, народний артист України, наш земляк, ніколи не змінював своїх принципів, не коливався, як кажуть, "з курсом партії", а завжди відстоював свою позицію. Його чернівецькі друзі так і залишаються друзями, незважаючи на посади, які вони обіймають сьогодні. А ще в нього є хороша риса – "не виносити сміття з хати". Під час розлучення зіркового подружжя – Іво і Лілії – він категорично відмовлявся коментувати цю "світську подію", хоча, з іншого боку, читав про себе багато інтимних подробиць в усіх газетах. Це був по-справжньому чоловічий вчинок.

Останнім часом Іво часто буває у Чернівцях і співає на усіляких урочистостях, зокрема співав останнього тижня під час концерту, приуроченого Дню освітян, на святкуванні 130-річчя Чернівецького національного університету, де сам навчається заочно на музичному відділенні педагогічного факультету.

На святкування Дня міста Іво збирається приїхати з великою групою земляків-співаків, які у суботу, 8 жовтня, на Соборній площі дадуть концерт "Чернівчани – рідному місту".

"Написав нову пісню про Чернівці"

– Іво, як зараз почуваєшся у столиці?

– Нормально. Закінчив роботу над новою піснею про Чернівці, сам написав і музику, і вірші, але ще не маю часу її записати. Також майже закінчено новий компакт-диск, який не має ще навіть робочої назви, але, гадаю, це буде якісний компакт. Там усі нові пісні, декілька написав я сам, деякі у співавторстві з поетом Ігорем Лазаревським. Усі решта автори – молоді, маловідомі поети і композитори, але мені подобається їхня творчість.

– Усі твої пісні – змістовні і мелодійні. Ти прискіпливо ставишся до репертуару?

– Завжди дуже серйозно над цим працюю.Сьогодні все так заполітизовано, що вже набридло. Людям треба щось для душі.

– А ситуація в країні тебе хвилює?

– Безперечно. Але цього можна було очікувати. Десь на початку я чогось не розумів, потім стало просто страшно. Хоча багато людей передбачали такий перебіг подій, але якщо ти не в тому таборі, то й говорити боялися.

Я, до речі, дуже розчарований Чернівцями. Ніколи це місто не було таким заполітизованим. Навіть у сім’ях під час і після виборів виникали конфлікти. Друзі, знайомі роками, через різні політичні погляди перестали бути друзями. Я іноді буваю в компаніях тут, у Чернівцях, і все це бачу, тому намагаюсь не так часто приїжджати. Щось зникло в місті, мабуть, саме той неповторний дух толерантності, дружби, якась чернівецька аура, якою ми завжди пишалися. Немає вже тієї родзинки, яка притаманна Чернівцям і яку зберігають буковинці у всьому світі.

Ви тут живете і, можливо, цього не помічаєте. А мені збоку видніше.

"Незабаром знову стану татом"

– Ти вже кілька років дідусь. Як почуваєшся в цій ролі?

– Нормально. Вже звик. Ось тільки сьогодні з онучкою бачилися. Євгенії вже три роки, я їй привіз у подарунок мобільний телефон.

– Не надто рано?

– Хай бавиться, тим паче, що ми часто розмовляємо по телефону, мама їй набирає мій номер і ми спілкуємося.

– У тебе нова сім’я – нові відчуття... Новий творчий підйом....

– Можу з радістю сказати, що я незабаром знову стану татом. Чекаю, хвилююся. Більше додати нічого. Поки що.

– Незважачи на те, що Чернівці тебе поступово розчаровують, ти часто тут буваєш з концертами чи просто в гості приїжджаєш?

– Якщо чесно, всі мої візити до Чернівців відбуваються завдяки моєму другові – меру міста Миколі Федоруку. Саме він мене просить виступити на тому чи іншому заході. Я не можу йому відмовити, ми дружимо вже дуже багато років.

– Незабаром День міста, а ти це відчуваєш?

– У Києві багато говорять про те, що у Чернівцях готуються до 600-річчя першої писемної згадки про місто. Мені було цікаво подивитися, що робиться, і ввечері ми з мером пройшлися містом. Я був вражений відновленою площею Філармонії. Це просто диво. І Центральна площа. Усі будинки стали такими гарними, наче вищими. Я навіть не знаю міста, яке б мало стільки площ, кожна з яких гарна по-своєму. Я ніби побував десь в Бостоні або в Парижі, Австрії чи Швейцарії.

– Давня мрія міського голови – зібрати на одному концерті усіх вихідців з Чернівців, та з Буковини – цього року частково здійсниться?

– Це гарна ідея, адже переважна більшість відомих музикантів, розкиданих по всьому світу, саме звідси. Когось вдалося зібрати цього року, когось іншим разом, але мало яка область України має такий творчий потенціал.

"Алея зірок мене задовольняє"

– Ти ходив вечірнім містом і, безперечно, завітав на Театральну площу, де вже кілька років мистецька Алея зірок приваблює гостей і чернівчан. Є там і твоя зірка. Але багато скептиків вважають, що Алею зроблено неправильно, що ходити ногами по "зірках" – це глумління над живими і пам’яттю вже покійних митців. Що скажеш?

– Я взагалі дивуюсь, хто знає, що правильно, а що неправильно? А судді хто? Чому людина вважає, що саме так, як вона думає, і має бути? Ніколи люди не бувають задоволені. В усьому світі "зірок" розташовують саме так – і в Голівуді, і в Ялті, і в Києві. І ні в кого не виникає запитань. Лише у Чернівцях. Я взагалі вважаю, що така Алея мала би бути або на Центральній площі, або на площі Філармонії. Ті ж, хто робив цю Алею, були фахівцями. Вони, мабуть, вважали це правильним, і так має бути. Інша річ, що культура у людей повинна бути кращою. Але це тема іншої розмови. Мене загалом задовольняє чернівецька Алея зірок. До речі, вона була першою, а вже потім через декілька років це зробили у Києві і видали за ноу-хау.

– Твій розрекламований іменний готельний номер приваблює клієнтів?

– Уяви собі, що він навіть сьогодні зайнятий. Бо я не попередив, що приїду, тому там поселилися інші люди. Нехай долучаються до історії мого життя. (Сміється – авт.)

– Ми ще й досі без міністра культури. А як ти загалом ставишся до співаків чи акторів на цій посаді?

– Негативно. Ми вже мали досвід. Артист і співак не може бути міністром. Це безперечно. Тому що треба любити усю культуру, а не деякі галузі. Ще треба бути і фахівцем, і чиновником. Міністр має на усьому розумітися досконало. А тут перші скандали були навколо театру російської драми, потім кіностудії імені Довженка. Я не впевнений, що Оксана Володимирівна (Білозір, – ред.) була фахівцем у цих питаннях.

– Кого бачиш на цій посаді?

– Мені зараз навіть важко сказати...

– Група "Танок на майдані Конго" зробила пісню "Ми і Бобул". Хто кого "пропіарив" – вони тебе чи ти їх?

– До речі, я з ними навіть не був знайомий, а коли почув пісню... Хай буде. Це цікаво. Принаймні якогось негативу у мене вона не викликала.

– В одній з прекрасних пісень з твого репертуару є такі слова: "Монахине моя, за мене помоліться". Що би ти хотів попросити у Бога?

– Для себе нічого, крім здоров’я. Решта в мене є. Єдине, чого я хочу для усіх – миру і спокою. Люди дуже стривожені, напружені, почали менше посміхатися, а це мене непокоїть.