Зустрічаємо Руслану в аеропорту. Співачка рада знову бути у Чернівцях. Незважаючи на тривалий переліт із Москви, вона виглядає свіжо і життєрадісно. На найвідомішій у світі українській співачці – звичайні, але модні джинси, і потерті білі чобітки. За останні тижні ці чобітки пройшлися не тільки столицею Росії, а й брюссельськими вулицями, Польщею, Македонією. Попри напружену роботу, Руслана не забуває за нагоди відпочити. Ось на фестивалі у Коблево зібрала всю свою команду і гайнула на пляж. Як завжди, відпочивали гамірливо та весело.Дуже хвилювалася
за Кличка
– Ми вміємо працювати так, щоби всі бачили – вони виконують свою роботу більше, ніж на сто відсотків, – каже Руслана. – Але й відпочиваємо теж на високому рівні. Підпусти мене тільки до води, до моря, і я сидітиму там весь день! Обов’язково зі мною повинні бути музиканти і балет – люди, без яких такого успіху на "Євробаченні" може й не було би. Це мої маленькі талісманчики, які завжди поруч і з якими добре. Я знаю, що вони ніколи не підведуть, і це заспокоює навіть у складних ситуаціях.
– На "Євробаченні" у Києві ми спостерігали за тобою і бачили, що майже кожного із учасників ти сприймала, наче друга.
– Так, вони і є моїми друзями! Я ж зустрічала їх на гастролях у різних країнах. Це зовсім різні люди, кожен із них чудовий по-своєму. А ще Володько та Віталик Клички. Оце справжні друзі! Я так тішуся, що Володько побив того боксера, якого називають нігерійським жахом! Він же не тільки за себе бився, а й за брата. Володько просто молодець, я за нього страшно хвилювалася (із самого ранку, перед вильотом додому, Руслана захоплено спостерігала за перебігом бою між Володимиром Кличком та Семюелем Піт ером. Одразу після перемоги українця надіслала йому вітальне повідомлення і отримала вдячну відповідь – авт.)
– І Клички, і ти дуже рідко буваєте в Києві. Спілкуєтеся лише за кордоном?
– Ми й справді зустрічаємося не так вже й часто. Зате маємо номери мобільних, тож завжди на контакті і можемо підбадьорити один одного у разі необхідності. А вдома я буваю дуже рідко. Буває таке, що між рейсами забігаю до хати поїсти гречки та взяти із собою в тур якісь нові речі.
Прем’єра нового альбому буде
в Україні
– Трапляється, що ти прокидаєшся зранку і не можеш збагнути, в якій країні ти зараз?
– Хіба що перші п’ять секунд (сміється – авт.). Усе ж таки до божевілля не доходить. Безумовно графік нереально виснажливий, але ми тримаємося. Іноді за день надходить по кілька пропозицій одразу. Кажуть: "Руслано, хочемо бачити тебе у Туреччині". Потім запрошують до Сербії, до Німеччини, поляки нас дуже люблять. Їм необхідна дика, первородна енергетика Карпат. І що найцікавіше – у Росії, Латвії чи Польщі передусім хочуть чути україномовні версії "Диких танців", а не мої англійські переклади. Мабуть, вони відчувають особливий колорит. Це для них, як казка.
– Твій останній сингл "The same star" вийшов зовсім не диким. Майбутній альбом буде таким же спокійним?
– Я хочу, щоби люди сприймали мене різною, не можна ж постійно співати "Гей! Гей! Гей!". Я дуже люблю гори, а ці вигуки – їх невід’ємна частина. Але іноді треба змінюватися. Наша музика ніколи не стане зовсім іншою, хіба що набуде нових рис. Ми зараз працюємо над наступним альбомом, і вже видно, наскільки він драйвовий! Я уже всім сказала, і там в Європі також, що ми виділимо час на новий альбом, хоч би там світ перевертався. І обов’язково зробимо його презентацію в Україні. Зробимо прем’єру і поїдемо в тур всією Україною. Нехай ті іноземці пакують валізи і їдуть дивитися, як вміють бавитися українці.
Сиділа в центрі Києва з афганцями біля ватри і захоплювалася ними
– Весь світ уже бачив, як мирно українці вміють робити революцію...
– І не кажи! Тоді у нас із Сашком (Ксенофонтовим – чоловіком і продюсером Руслани – авт.) була квартира на Хрещатику. Після перших днів, коли я побачила, що наш народ взяв і вийшов на вулицю, мало не плакала. Ніхто не зміг би мене тоді втримати від того, щоби я пішла до людей. Були ми і на Банковій, біля кордону із щитами, намагалися переконати хлопців, щоби стали на наш бік. Пам’ятаю, як сиділа на нічному Хрещатику біля ватри із афганцями. Такі дивовижні люди! Держава їх покинула, а вони не вгамовувалися, все чогось шукали. У кожного своя історія, кожен чимось особливий. Є, щоправда, у них ще одна особливість – п’ють, наче гуцули! Той марафон нелегко було витримати. І все одно – це були незабутні часи. А тепер... Якщо відверто, то у мене зараз тяжкий камінь на душі.
– Через ситуацію в країні?
– Так. Знаєш, як образливо отримувати повідомлення, скажімо із Берліна, із запитанням: "Ну що, як вам тепер? Маєте свою революцію?" Це ж не тільки я виступала за ті ідеали. І Клички були, і Сашко Пономарьов, і Олег Скрипка... Мені аж не віриться, що між президентом і оточенням таке могло статися. Так розчарувалася, що за останні два тижні не давала жодного інтерв’ю. Ви перші, кому я коментую цю ситуацію. Однак якщо ти віриш у краще, і я вірю, то так і мусить статися. Подивимося на парламентські вибори, але нині стовідсотково ясно – Руслана і політика не мають нічого спільного.
– Що ж тебе непокоїть, окрім цього питання?
– Я більше сконцентрувалася на благочинності. Дуже хотіла прогулятися Чернівцями, зустріти старих знайомих, адже часто складається враження, наче ми тут народилися. Проте не можу, бо вже за кілька годин на мене чекають дітлахи одного з київських будинків дитини. Коли мені кажуть: "Треба поїхати до дітей", – у мене не виникає жодних запитань – я сідаю і їду до них. Крім цього, мене турбує доля жінок, які потрапили за кордоном у сексуальне рабство. Зовсім нещодавно зустрічалася із дівчатами, котрі тільки-но пережили це все. У їхніх очах ще не погас цей біль. Я не можу не думати про це і не переживати все з ними. Треба завжди усвідомлювати, ким ти є насправді.
Можете мене вщипнути!
Насправді Руслана залишилася такою ж щирою людиною, як і до перемоги на "Євробаченні". Про це каже і вона сама:
– Понад року тому, коли я повернулася із перемогою зі Стамбула, багато моїх друзів боялися вітатися зі мною на вулиці: "Вона ж перемогла на "Євробаченні", мабуть, уже стала задиркуватою". Це ж неправда, кажу, можете мене вщипнути! Я така ж справжня, як і колись.
Одразу після відвідин Чернівців Руслана зустрілася із фанами зі всієї України. Прихильники приготували для Руслани багато сюрпризів: виступ дівчини, яка присвятила власну, спеціально написану пісню Руслані,та танок дитячого ансамблю "Вітерець" під композицію "Wild Dances". Руслані так сподобався цей виступ, що вона не втрималася і почала танцювати з ними. Захоплена чудовим танком, співачка навчила дітей своїх фірмових – "диких" – рухів. Зо два десятки хлопчиків та дівчаток з вогником у очах повторювали їх за Русланою.
На зустріч приїхали учасники фан-клубів з багатьох міст України: Одеси, Дніпропетровська, Яремчі, Івано-Франківська, Ужгорода, Запоріжжя, Донецька та інших. А для тих, хто не зміг приїхати, співачка влаштувала телефонну бліц-розмову. Деякі фани не могли повірити, що з ними розмовляє сама Руслана і тому просили довести це. Руслана, жартуючи, відповіла: "Гей! Гей! Тепер віриш?".
Співачка отримала величезну гору подарунків. Тепер у неї з’явилися "діти": їй подарували плюшевих хлопчика та дівчинку, а також цілу родину мишок: мишка-мама (Руслана), мишка-татко (Олександр Ксенофонтов) та їхня дитинка-мишенятко, яке вміє дуже весело посміхатися.
Співачка відновила давню традицію – мешкаючи у Львові, Руслана захоплювалася колекціонуванням кактусів. Прихильники знали це і подарували їй новий екземпляр для колекції.
