З нагоди відзначення 10-річчя Меморіального музею Володимира Івасюка та 35-ліття пісні "Червона рута" до Чернівців завітав друг і співавтор композитора Володимира Івасюка Богдан Стельмах. Нашому кореспондентові вдалося поспілкуватися з відомим поетом."Першою нашою піснею з Володею була "Лиш раз цвіте любов"
– Пригадуєте, коли ви познайомилися з Володимиром Івасюком?
– Це був 1972 рік. Володя приїхав до Львова. Навчався в інтернатурі медінституту, вступив до консерваторії. Пам’ятаю, я трохи критикував його за "Червону руту" – за це "вуда", "твуя". Потім ми почали думати над створенням спільних пісень. У мене на той час вже були пісні зі Скориком, Янівським, моє ім’я було відоме тим, хто займався пісенною творчістю.
Першою нашою з Володею піснею була "Лиш раз цвіте любов". Софія Ротару вперше заспівала її у 1975 році. Цікаво було те, що я приніс йому інший текст – "Щороку і весна, і осінь". Він почав над ним працювати. Відому мелодію Володя написав до заспіву, але приспів у нього виходив якийсь інакший. Я не хотів руйнувати першого тексту і написав новий – на музику Івасюка, яку він склав на першооснову.
Можливо, до кінця року видам книжку "Запроси мене у сни свої", де буде вміщено спогади про наше знайомство, нашу працю, наші стосунки і наші пісні.
– Скільки пісень ви написали з Володимиром Івасюком?
– Ми написали сім пісень. До пісні, яку ми написали з Левком Дутківським – "Черешневий гай", теж долучився Володя. Я тоді працював у Дрогобичі в театрі, мешкав у гуртожитку. Раптом телефонує Володя: "Cлухай, старий, тут є такий хлопець Левко Дутківський. Він написав пісню, треба слова". Володя надиктував мені так звану риму. Через деякий час я йому надіслав текст, він надіслав його Дудківському. Софія Ротару заспівала цю пісню. Цей випадок свідчить про невід’ємну рису характеру Івасюка – допомогти товаришеві.
Пісні Івасюка найкраще співають Пономарьов і Чубай
– Якими творчими планами живете сьогодні?
– Зараз готую до друку пісенник, де будуть всі або майже всі пісні, які я написав з нашими композиторами. Також ті, які я перекладав з російської, польської та англійської мов. Видання буде поважне – на 300-400 сторінок великим форматом. Можливо, великим тиражем. У книзі будуть фотографії композиторів і їхні біографічні довідки.
– Які здобутки вже маєте?
– Перший мій пісенник називався "Пшеничне перевесло". Вийшов давно у "Музичній Україні" в Києві. Там були пісні, написані з Володимиром Івасюком, Богданом Янівським, Мирославом Скориком, Ігорем Білозором і навіть наша пісня з Левком Дудківським, яка називалася "Черешневий гай". Цю пісню колись співала Софія Ротару, і Назарій Яремчук її співав.
Я робив багато пісень для хорів – "Лебідь", "Ранок". Для Львівського театру ім. М. Заньковецької ми з Богданом Янівським написали пісню "Не забудь" до вистави "Голубі олені". Пісня вийшла за межі театральної вистави і стала окремим твором. Для Київського театру я написав пісню до п’єси "Ярослава" столичного драматурга Стельмаха.
– Хто із сучасних виконавців, на вашу думку, найкраще виконує пісні Івасюка?
– Мені подобається Пономарьов із нашою піснею "Лиш раз цвіте любов". Дуже гарно співає Тарас Чубай – Івасюкову "Я піду в далекі гори", наші з Володею пісні "Запроси мене у сни свої", "Нестримна течія". Гадаю, ці двоє людей співають поки що найкраще. Ані Лорак співала нашу "Нестримну течію" п’ять років тому, але пісня не записана у неї в альбомах.
"Я був на концерті "Океану Ельзи" –
це неможливо"
– Як би ви оцінили стан сучасної української пісні?
– Як плачевний. Зараз ми з Дутківським напишемо декілька пісень, але не знаю, чи хтось їх буде співати. Коли є гроші, з’являється продукт, серед якого дуже багато антихудожньої сірості. В цій сірості і губиться справжня пісня. Візьмемо до прикладу Поплавського: він сам є пародією на себе, але заполонив екрани. Абсолютно безголоса людина виходить співати – це парадокс. Він сміється над справжнім.
– Хто із сучасних виконавців подобається найбільше?
– Мені подобається дівчинка Наталка Карпа. У неї досить непоганий вокал, і вона намагається співати речі, подібні до пісень. Бо пісня – це драматургія, із зав’язкою, кульмінацією, розв’язкою, а не щось таке, лиш би відбумкати і монотонно десять разів повторити те саме. Витрачаються великі гроші, час, а потім виходить такий "пшик". А молоді що: є ритм, є музика – молодь "тащиться". Це руйнує дітей, не привчає до чогось нормального. На самоті діти, можливо, й мугикають собі "Червону руту", а в натовпі вони вигукують якісь нісенітниці.
– На якому рівні була українська пісня у Радянському Союзі у 70-80 роках?
– Якщо "Червона рута" – українська пісня українською мовою – облетіла весь Союз і нікого це не шокувало, що вона українською мовою, то це свідчить про поважний рівень української пісні. А нинішні співаки "будут пєть по-рускі" – для "розгону". Це смішно.
– Чи знизився рівень сучасної української пісні, порівняно з тим, яким він був у Радянському Союзі?
– Безперечно знизився. Сучасні музично-пісенні композиції не можна назвати піснями. Взяти хоча б Славка Вакарчука. Я був на концерті "Океану Ельзи" – це неможливо. Одну його пісню ще можна послухати, а коли слухаєш десять... У словах його якась фальшива філософія, софістика. Сьогоднішня українська пісня – безсюжетна. Тому нас заливає російська попса, бо російська попса – це все-таки щось подібне до пісні, там про щось співають. А наші прекрасні хлопці тратять енергію, гроші і талант на якісь витребеньки, які подобаються їм та їхнім друзям. Це неправильно. Якщо маєш талант, треба його використовувати так, щоби тобі аплодувала нація, а не друзі в кафе.
