«Ми – проти гамбургерів!»

"Гайдамаки" прогулювалися Чернівцями і не могли повірити, що такі міста ще існують. "Яка до біса Прага? – відверто вигукує трубач Євген Дідик. – Ані в Україні, ані в світах не бачив такого гарного міста". "Гайдамакам" можна вірити, адже більшість їхніх гастролей відбувається у Центральній та Східній Європі. І до Чернівців вони потрапили після мегауспішного туру, під час якого об’їздили усю Польщу. Вражень додала бурхлива реакція й нашої, зазвичай інертної, публіки.

Саме ці хлопці були серед перших, хто насмілився вийти на сцену "помаранчевої революції". Кажуть, було страшно, але їхня весела вдача врятувала ситуацію. Потім весь Майдан безтурботно "гоцав" під етнічну музику "Гайдамаків". Іноді вони і справді нагадують дітей: на чернівецькій радіостанції "Буковина" побачили плакат близьких по духу Zdob si Zdub, після чого із дитячою безпосередністю замалювали їхньому солістові кілька зубів чорним маркером. Виявляється, Євген чотири роки грав на трубі у бойовому складі "Здубів". Він же записувався у хітових піснях Руслани.

А життя акордеоніста Івана Леньо тісно пов’язане із Чернівцями. У нашій філармонії він пропрацював два роки. І не без задоволення у вікно мікроавтобуса показував іншим учасникам гурту, де знаходиться музучилище. Зазирнули вони і на вогник до дуету "Писанка".

Ми – проти Баскова

і гамбургерів

– Ви граєте етнічну музику. У чому полягає таємниця її популярності?

– У світі існує поняття world music. І цей напрямок страшенно популярний у Європі, адже етнічна музика – це наша культура, наше коріння. А якщо втрачаєш коріння, чого ж ти тоді вартий? Ми граємо музику, у котру вкладено дух віків. Українську культуру десятиліттями викорінювали і майже досягли свого. Невдовзі останні дідусі й бабусі, котрі зберігають цю культуру, можуть покинути нас. І з чим ми тоді залишимося? Тому ми взяли на себе сміливість назватися центром української культури "Гайдамаки" і співаємо лишень ті пісні, які є справжніми. Тому у Європі нас тепер захоплено сприймає не тільки діаспора, а переважно аборигени, яким український етнос не був знайомий. Наступного літа у нас багато виступів на різноманітних фестивалях у Голландії, Словенії, Польщі, Чехії, можливо, і в Німеччині. Хочемо показати їм втілення нової України. Але і в нашій державі цей рух потроху зростає. У нас вже є два фестивалі, котрі пропагують фолькову музику у сучасному звучанні. Хотілося би, щоб через два роки їх було 150.

– А що ж робити із сучасною естрадою, хіба вона не має права на існування?

– Чого ж не має? Ще й як має, але у ній зараз багато вторинності. Виходить такий собі сурогат, непотріб. Хто у нас зараз зірки? Таїсія Повалій чи Наталка Могилевська? Як визначити їхню справжність і приналежність до української культури? Навряд чи через те, що хтось там записав дует з Миколою Басковим і тішиться собі. Якщо слухають, значить, у цьому є потреба. Проте нам це нагадує шоу-бізнесовий "МакДональдз", коли замість хліба із салом тобі пхають гамбургер. Ми – проти гамбургерів.

– Коли би хтось із них потрапив на "Євробачення", теж би був "МакДональдз"?

– Певно, що так. Наприклад, нам подобається, як співає Ані Лорак, але вона не могла потрапити на "Євробачення". Коли в країні була напружена ситуація, вона або ж її продюсери знали, на що йшли. Навряд чи вони можуть зараз на когось ображатися. Особисто ми – за "Гринджолів". Тому що вони оригінальні, їх вибрав народ.

"Євробачення"

для домогосподарок"

– Як щодо спекуляцій навколо небажання Вєрки Сердючки виступати на цьому конкурсі?

– Якби то був конкурс для домогосподарок, Сердючка була би ідеальною кандидатурою. Коли переш пелюшки, тобі не до "розумної" музики. Але "Євробачення" претендує на конкурс світового значення, тож нам потрібні такі вливання, як Руслана.

"Лялечки нам

не потрібні!"

– Ви часто подорожуєте?

– Навіть дуже. Під час гастролей Румунією запам’яталася подорож Дунаєм на катері. Нас поїли білим вином і дуже тепло приймали. Ясно, що на сам Дунай довелося дивитися з ілюмінатора: з-за столу ніяк не хотіли відпускати. Ми вже багато чого бачили, але завжди повертаємося додому.

– У кліпі "Богуслав" "світиться" колоритний дядько у кашкеті. Звідки він узявся?

– Ми вирішили зняти дуже правдиве відео і подалися у село під Богуславом. Там живе багато Сашкових знайомих, тому почувалися у тому селі дуже природно. Це відео знімав режисер "Мамая" Олесь Санін. Як на будь-яких зйомках, алкоголь був "бутафорський". Ми розлили у гранчаки звичайну воду. І коли колоритний дідок підійшов до нас, ми йому теж запропонували сісти за стіл. Варто було йому зробити перший ковток, як його перекосило: "Що ви мені підсунули? Іду геть від вас!" Ми перелякалися, що втратиться композиція кліпу, збігали у сільмаг і розлили всім справжню горілку. Після цього кліп вийшов дуже натуральним. Наше завдання – показати людям життя, як воно є. Не бачимо сенсу у тому, щоби зняти якихось довгоногих лялечок у студії. Потрібно, щоби життя лилося через край, і всі бачили його справжню сутність.

– Вишиванки одягаєте задля іміджу?

– У нас це в крові. Ми українці, і це треба всіляко підкреслювати. Нас просто казить, коли на сцену виходить якась поп-зірка у вишиванці. Звісно, ми не маємо права забороняти носити вишиванки. Але це треба робити щиро, без блюзнірства. Ось коли буковинські митці типу Івана Миколайчука чи Володі Івасюка, яких ми дуже поважаємо, одягали вишиванки, це було природно. Вони знали, як пахне їхня земля.