Свідки прем’єри фрагменту мюзиклу Євгена Воєвідка "То лише казка" досі не можуть отямитися, що вони чули те, що чули. Професіонали розгублено повторюють: "Цього не може бути", – веселі буковинські патріоти волають: "Київ – село", – а найбільш далекоглядні дбайливо ховають використані квитки, щоби через 50 років продати їх на аукціоні за грубі гроші. Бо те, що відбулося у неділю увечері у філармонії, описати неможливо. Симфонічний оркестр під керівництвом Йосипа Созанського та камерний хор обласної філармонії, запрошена зі Львова вокалістка Оксана Мочерад, місцевий співак Георгій Постевка разом з автором і його друзями з експериментальної драматичної студії "Гвалт" на філармонійній сцені виконали таке, чого ні Чернівці, ні Україна ще не чули – класичний мюзикл. Враження: ядерний вибух! – Те, що було на сцені, взагалі не повинно було бути видно, бо мюзикл – це дійство, а ми показали лише музичний супровід, півгодинний фрагмент першої дії, а весь твір – це дві години музики, балету, вистави, створюваної акторами, які співають, танцюють, – каже автор мюзиклу Євген Воєвідко (до речі, лікар-ЛОР обласної клінічної лікарні).
Відомі люди казали: "Шукай долари"
– Усього ви не показали, щоби публіка не вмерла від щастя?
– Цей мюзикл написано п’ять років тому. Потім були пошуки, де це можна було б зробити – у Києві, у всіх можливих залах. Я підходив до відомих і вагомих людей від мистецтва, які могли би потенційно довести цю справу до кінця. Розмовляв зі Ступкою, Хостікоєвим, Вовкуном, Жолдаком, різними театрами. Я співав, грав, різними способами демонстрував, що я хочу, вони казали: "Так, це треба робити, але треба створювати жанр, мюзик-хол, потрібно кілька мільйонів доларів". До того ж долари мав шукати я. Я зрозумів, що ще не час для цього і писав далі музику, аж коли Йосип Созанський зацікавився і вирішив, що можна зробити принаймні так. І ми почали підготовку.
– Розкажіть, як все починалося?
– П’ять років тому наш поет Володимир Вознюк познайомив мене з поетесою Інгою Кейван, за що я йому дуже вдячний. Вона послухала деякі теми, "народила" лібрето, і далі ми писали текст. Тоді на це пішло 9 місяців.
– А як готувалася чернівецька прем’єра, які були проблеми, які витрачено кошти?
– Філармонія (камерний хор, симфонічний оркестр) та драматична експериментальна студія "Гвалт" поєднали свої зусилля і вийшли на результат без цих коштів. Місця на сцені не було, тому ми ввели лише елементи. Музикантам симфонічного оркестру я показував замальовки, вони чудово розуміли, чого я хочу, бо у природі вони слухають і іншу музику. Конфліктів не було. Фінансових вливань теж жодних не було. Підтримав нас салон-магазин "Ремікс", який дав оснащення для сцени, і комплекс "Буковина", який поселив солістку.
Артисти співали заради дружніх стосунків
– До речі, яким чином ви вмовили взяти участь у концерті Оксану Мочерад?
– У нас спільні друзі. Вона багато років працювала у Москві, Німеччині, зараз повернулася заради якихось справ до України. Ми її відразу знайшли у Львові. Виконати партію Музи (сопрано) її вмовили абсолютно заради дружніх стосунків.
– Зірку – і заради дружніх стосунків?
– А що, дружби не існує? Не все вимірюється грошима. Не йшлося про гроші і з другим солістом – Георгієм Постевкою (партія Композитора). Він молодий, йому все цікаво.
– Які були найбільші складнощі у реалізації проекту?
– Треба було помістити всіх на сцені, знайти оптимальний варіант і для оркестру, і для хору. Потім один соліст не приїхав – Дмитро Тодорюк з гурту "Авіатор", – і замість нього я заспівав партію Дворовика. Та сама проблема сталася з клавішником.
– В Україні хтось подібне вже створював?
– Такого жанру, як повноцінний мюзикл бродвейського типу, в Україні не існує. Є купа композиторів, які пишуть мюзикли, але це не те, що я розумію під словом "мюзикл". У них насправді вистави з музичними вкрапленнями – або піснями, або танцями. А бродвейський мюзикл – це повноцінний музичний твір, де все відбувається на музиці, де немає тексту – як опера, лише естрадно-симфонічний жанр. Минулого року Олександр Злотник написав мюзикл "Екватор", який поставив у київському театрі оперети. Два роки вони його готували, "вбили" два мільйони (гроші подарували американські євреї), через два місяці закрили. Вони чомусь назвали це "першим українським мюзиклом", щоправда, він був російською мовою. Як на мене, саме мова мала би визначати належність, бо так само можна китайською поставити і казати, що то українське.
Другий мюзикл –
про гуцульського
Дон Жуана
– А про що ваш твір?
– Короткий сюжет мюзиклу: Композитор постав перед вибором – або залишитись вірним собі, або слава й багатство. Піддався спокусам і втратив живильне коріння, пропав, все загубив, назад вернувся, але дороги назад нема. Виявилося, що то був лише сон. Тобто духи показали: у тебе є вибір, знайти себе – себе не втратити. Фрагмент, що ви бачили, це сцена на дідівському обійсті, де герой прокидається і щось розуміє. З’являється Муза, зароджується кохання. Що буде далі, побачите, коли поставимо все.
– А що буде далі з власне мюзиклом?
– Далі буде більше. Ми пройшли цей етап – такий куций, але ми зробили крок, бо і цього ж не було. Може, тепер підуть якісь кошти. Щоправда, в Чернівцях такого залу просто немає. Це треба робити у Києві.
– Все впирається у гроші?
– Не хотів би займатися грошима. Мені паскудно їх шукати. Мені це не дано, бо ніколи не вдавалося. Кожен має займатися своєю справою. Я коли зрозумів, що в Києві нічого не вдасться, просто почав працювати на шухляду.
– І що там, у вашій шухляді?
– Цей твір повністю. А ще другий мюзикл "Дон Жуан гуцульський, або Любов-згуба" – рок-фольк-опера. Суто наш – українська етнічна музика. Теж з Інгою Кейван. Зараз пишу третій мюзикл про Берестечко й українську історію, де використаю дохристиянський мелос. Героїко-патріотична тема.
– Скажіть чесно, не хотілося все покинути?
– Ні. Неуспіх тільки спонукає до більших зусиль. Нам далі працювати, нам своє робити. Крок за кроком.
враження
Євген влучиву "десятку"
Лев Фельдман, музикант:
"Безперечно, це подія для музичного мистецтва Буковини, яка ще буде високо оцінена і в Україні. Композитор дуже цікавий, але ще молодий. Такі яскраві мелодії і ритми можна було б оркеструвати більш ефектно”.
Олена Чмут, теоретик музики:
"Для самодіяльного композитора це дуже хороший рівень. Сильна сторона – використання етнічних мотивів. Важко судити про твір лише за окремими фрагментами. Не вистачає мізансцен, адже мюзиклу притаманна драматична дія. Однак, зважаючи на заявлений сюжет, у музиці замало ліризму та забагато пафосу”.
Надія Селезньова, оперний режисер, співачка:
"Люди, на мою думку, втомилися від дешевої попси. Тому Євген влучив "у десятку", звернувшись до жанру мюзиклу. Навіть у "напівфабрикаті", невеличких фрагментах публіка відчула енергетику та феєричність майбутньої вистави”.
Андрій Кушніренко, хоровий диригент:
"Мені сьогоднішня подія видалася цікавою. Поєднання симфонічного оркестру з камерним хором, естрадними інструментами, молодіжними ритмами і сучасними музичними жанрами – чудова ідея”.
Леонід Затуловський, композитор:
"Це нове слово в сучасній музиці Буковини. Молодь наступає нам на п’яти. Якщо Воєвідко й далі рухатиметься в напрямку професійності, можна буде вітати нас із появою нового Івасюка. У цьому мюзиклі хотілося почути більше місцевого колориту".
