Днями у Чернівецькій філармонії відбувся концерт чернівецького симфонічного оркестру, яким диригував італійський маестро Антоніо Ардінгі. Солістка – наша землячка скрипалька Цвєтана Дронь. З рідного міста вона поїхала вже давно, тепер живе в Італії.72-річний маестро Антоніо Ардінгі виглядає років на 10 молодшим. Він не палить і не п’є (забагато), займається спортом. Має власну яхту і часто подорожує. Його батькові Джузеппе нещодавно виповнилося 98 років і він плідно працює як художник. В національній галереї міста Лука є цілий зал його робіт. Антоніо захоплений Цвєтаною, здається, не лише як скрипалькою. Відносно неї він вигукує "Браво" і говорить українською "дуже добре". Він захоплюється фольклорною музикою, тому серед сувенірів з Буковини повіз із собою кілька компакт-дисків, зокрема, й новий альбом Марії Миколайчук.
"Люблю ознайомлюватися
з новими країнами"
– Синьйоре Антоніо, ви народилися в сім’ї художників, але обрали професію музиканта?
– Так, мої батьки – відомі художники, але я вчився музики. Закінчив консерваторію як скрипаль. Навчався далі в Швейцарії, працював з Єгуді Менухеном – видатним скрипалем із Лондона. Потім виграв конкурс і працював два роки в Швейцарії, в Цюріху. З камерним оркестром об’їздив усю Європу. На запрошення я поїхав до Бразилії. Там організував камерний оркестр, де і був диригентом. Наш оркестр мав назву "Група Антоніо Вівальді". Згодом я працював у Німеччині в місті Кельні – також із камерним окрестром. Через 5 років повернувся до Італії і викладав у своєму рідному місті Лука, де зайняв місце свого вчителя… Це далеко не весь перелік моєї діяльності.
– А сьогодні ви "вільний художник" і диригент?
– Так. Я приїжджаю на запрошення в інші країни. У Румунії я диригував оперу "Трубадур". На центральному телебаченні в Бухаресті зробив концерт симфонічної музики і записав диск. Потім у Кишиневі диригував оперу "Тоска" на фестивалі Марії Бієшу. Потім був у Росії в Єкатеринбурзі, в Москві. Був на Кубі як диригент симфонічного оркестру в Гавані.
– Отже, ви полюбляєте подорожувати?
– Я люблю ознайомлюватися з новими країнами, з новими людьми, з новою культурою.
– Ви, як для Італії, людина забезпечена?
– Я людина не багата, але й не бідна. Усе відносно.
– Ваша сім’я велика?
– З дружиною розлучений. У мене двоє дітей і двоє онуків. Діти мої теж музиканти. Син Паоло – скрипаль і викладає в консерваторії, а донька – альтистка.
– Як ви познайомилися зі Цвєтаною...
– О-о!!! Коли італійці бачать гарну жінку, вони не можуть встояти. А ще й талановиту...
"Ціни на квитки
у вас просто смішні"
До розмови приєднується Цвєтана, яка до цього виступала в ролі перекладача. Після закінчення музичної школи, Кишинівської консерваторії, роботи в Чернівецькій обласній філармонії, вона 13 років працювала в Сургуті, рік – в Московському ансамблі скрипалів, стала лауреатом багатьох міжнародних і російських конкурсів. Гастролювала в Німеччині.
– Спочатку я працювала в Італії, як усі наші жінки. Мала професійну хворобу руки, як багато скрипалів. Довго не грала, майже 5 років. Уявіть, що це для музиканта! Але, звичайно, музикою цікавилась. Якось після концерту сина Антоніо мене з ним познайомив. Антоніо виявив бажання послухати, як я граю. Йому сподобалось, і він запропонував разом працювати.
Це була моя ідея – поїхати до Чернівців. Ми вели переговори з керівництвом філармонії, в якій я працювала. Не отримали відмови, але приїхали за свій рахунок.
– Але ж для диригента такого рівня подібна пропозиція дещо принизлива, чи не так?
– Певною мірою. Йому, звичайно, платять великі гонорари. Але він хотів побачити Україну, познайомитися з моєю батьківщиною і, звичайно, попрацювати з чернівецьким симфонічним оркестром. Зрештою вдався хороший концерт, і Антоніо задоволений майстерністю чернівецьких музикантів, їхньою професійною підготовкою. Шкода, що в залі було мало людей. Тим більше, що ціни на квитки просто смішні.
– Як почувалася на рідній колись сцені?
– У Чернівцях у мене знову загострилась хвороба руки, і мій виступ був майже на грані зриву. Але я безмежно вдячна високопрофесійному лікареві Юрію Прасолу, який мене практично врятував перед сольним виступом. Мені було дуже приємно , коли на сцену вийшов мій педагог Юрій Гіна з квітами і подарунками.
"Знову приїду
до Чернівців"
– Синьйоре Антоніо, вас не шокував стан залу філармонії? Як працювалося з музикантами?
– Зал гарний, але, безперечно, потребує реставрації. Гарна акустика. Незважаючи на те, що, як кажуть ваші музиканти, вони декілька місяців вже не отримують зарплату, вони напрочуд
пунктуальні і хороші музиканти.
– Чи сподобалось вам наше місто?
– Воно вирізняється архітектурою, своєю зеленою пишністю,
парками і площами. Я в захваті від університету, від Органного залу. Якщо Чернівці реставрувати, то це буде одне з найгарніших міст у світі.
– А люди?
– Українців я вперше побачив у Італії. Але вони чомусь завжди незадоволені та злі.
– Чи збираєтеся ви ще раз приїхати до Чернівців?
– Із задоволенням. У нас вже тривають переговори, і ми хочемо зробити нову програму з вашим оркестром.
