– Що віддаси – те твоє, що приховаєш – те втратиш навіки, – повторює він і справді повністю віддає людям свій талант.
Ткачук Микола Федорович народився 27 червня 1925 року в місті Козятині Вінницької області. Брав участь у Великій Вітчизняній війні, був розвідником. Тяжкі згадки про ті дні й досі не дають спокою. Навчався в Харківському, а потім Кишинівському художніх училищах. Понад 50 років присвятив педагогічній діяльності: був керівником образотворчої студії в Герці, а в 1964 році заснував образотворчу студію в Чернівцях, яку очолював до 1984 року і якій було присвоєно звання народної. За творчі успіхи нагороджений багатьма почесними відзнаками. Він –заслужений працівник культури України, відмінник народної освіти України, кавалер численних орденів і медалей як учасник Великої Вітчизняної війни. М. Ткачук також був ініціатором створення краєзнавчих та археологічних музеїв у місті Герца та селі Горбова.
Один із афоризмів, які пише Микола Федорович, став його життєвим кредо: "Мені життя підкинуло аванс, щоб я співав йому романс, хай довше тягнеться сеанс і не кінчається романс".
Картини художника хоч і написані в нескладній манері, наповнені глибоким філософським змістом. Найцінніше в його творчості, на думку багатьох, – неординарна, яскрава особистість автора. Вражає розмаїття палітри в його карпатських пейзажах в той час, як Микола Федорович кольорів ...не розрізняє! Найбільше пишається він тими роботами, які виконує "на одному подиху", не відриваючись від аркуша.
Найдосконалішими людьми Микола Федорович вважає дітей:
– Вони наймудріші і найвеличніші. Вони продовжили мені життя і навчили правди.
Керівником студії возив своїх вихованців по всьому світу. Особливо подобалися їм Карпати: чудова природа, а крім того, Микола Федорович дуже поважає гуцулів.
– Вони з гір бачать набагато більше, ніж ми тут, унизу.
Колишні учні часто навідуються до свого вчителя. Головне, чого він їх хотів навчити, – це людяність. Та щоби вони стали справжніми майстрами. І ось майже п’ятдесят вихованців студії Ткачука стали художниками-професіоналами і зараз працюють в Чернівцях, Росії, Білорусі, Казахстані, США, Канаді, Ізраїлі. Багато з них – члени Спілки художників України.
– Мені хочеться встигнути все зробити. Зараз саме час озирнутися назад і подивитися, що я зробив за ці роки. Це неправда, що ми помираємо. Людина живе вічно – у творчій праці
