Батька засудили за фото сина

Враховуючи побажання читачки, ми публікуємо матеріал київського журналіста про складну і трагічну долю цієї людини.

"Самостійна думка" – національно-суспільний і літературно-науковий щомісячник, що видавався на Буковині в 30-х роках минулого століття, в квітневому номері за 1933 рік вмістив некролог із сумними словами: "...один із трійки основоположників нашого журналу і ревний співредактор через тривалу й тяжку хворобу легень пійшов у могилу в Чернівцях дня 25 березня 1933 року, на 24-му році життя..." Йшлося про Ярему Канюка – громадського діяча, сина іншого відомого політичного і громадського діяча, одного із засновників комуністичного руху на Буковині Сергія Канюка. Саме фото до цього некролога зіграло фатальну роль у долі Сергія Канюка – ревного комуніста, що став жертвою комуністичних репресій. Батько і син Канюки кожен заслуговують на те, щоби про них розповісти окремо.

Спочатку соціал-демократ, а потім комуніст

Сергій Канюк народився 15 липня 1880 року в буковинському селі Хліви (нині Кіцманський район на Буковині). Після закінчення в 1900 році учительської семінарії працював у школі, в органах освіти Вашковецького повіту. Видав кілька брошур господарсько-освітнього змісту та збірник революційних пісень, а у співавторстві – зокрема, перший у буковинських краях український буквар. Як свідчать архівні документи, ще за часів розпаду Австро-Угорської імперії С.Канюк уже виступав за возз’єднання Буковини з Україною.

На початку 1918 року з ініціативи Сергія Івановича було створено компартію Буковини, а його самого обрано секретарем її ЦК. З тактичних міркувань, та, мабуть, погоджуючи свої кроки з партійними товаришами, влітку 1919 року він вступив до соціал-демократичної партії Буковини і майже рік був редактором газети цієї партії – "Воля народу". Друкувалася газета невеликим тиражем, переважно на двох-чотирьох сторінках. 1919 року мала 21 випуск, а наступного – 53. Під впливом соціал-демократичної партії був і народний часопис "Громада", перший номер якого вийшов у березні 1921 року, його редактором також був С.Канюк. З огляду на цензуру переважна більшість статей "Громади" виходила без свідоцтва про авторство або під криптонімами.

Соціал-демократи до пори терпіли вияви інших переконань редактора друкованого органу своєї партії, але пізніше його все-таки було виключено з партії за пропаганду комуністичних ідей.

У Румунії переслідували

за комунізм,

а в СРСР звинуватили у контрреволюції

За безпосередньою участю Сергія Івановича створюються комуністичні осередки в буковинських селах і містечках. У березні 1921 року, будучи делегатом від комуносередків Буковини на Ясській конференції (скликаній з метою створення контактного центру усього комуністичного руху в Румунії), він виступав із грунтовною доповіддю про діяльність цих осередків. Невдовзі його заарештували, і він понад вісім місяців перебував під слідством. Не знайшовши вагомих доказів, румуни С. Канюка звільнили. Проте у зв’язку із загрозою нового арешту в березні 1922 року Сергій Іванович емігрував до СРСР. Водночас, продовжував підтримувати контакти з буковинським підпіллям. Скажімо, під час перебування в Радянській Україні за його авторством побачили світ книги "Буковина під чоботом румунських бояр", "Буковина в румунській неволі".

Тривалий час С. Канюк працював в органах народної освіти Харківщини, потім директором Центральної наукової бібліотеки Наркомату освіти УРСР у місті Харкові. У 1933 році його звільнили, звинувативши в контрреволюційності. На кущових відкритих партійних зборах деяких парторганізацій культурно-освітніх закладів у жовтні 1933 року С. Канюка виключили з компартії "як класового ворога". Його самого навіть не запрошували на ці збори. Щоправда, він зробив спробу оскаржити партійне рішення, написав заяву, але на прийом до тодішнього секретаря ЦК КП(б)У П.Постишева так і не доступився, а московський посланець навіть не забажав зустрічатися.

"Доказом" під час арешту стала фотографія померлого сина

Наприкінці квітня 1934 року

С. Канюка заарештували. Найтяжчим доказом під час арешту став сумний факт. На фотографії у номері щомісячника "Самостійна думка" за 1933 рік було зображено його померлого сина Ярему Канюка. Незадовго до смерті Ярема надіслав батькові свою фотокартку. С. Канюк попросив одного із любителів розмножити фото. Мабуть, у певний час той і "допоміг слідству", повідомивши органи про надану послугу. Оскільки саме таку ж фотографію було розміщено разом із некрологом у журналі "Самостійна думка", це виявилося предметом з’ясування стосунків, а між тим і партійних поглядів батька й сина в слідчих органах. Слідчі не змогли та, мабуть, і не бажали зрозуміти повну гідності відповідь С.Канюка, який заявив: "...знаю, що після мого від’їзду сім’ю переслідувала сигуранца. Я впевнений, що син мій цілком солідарний зі мною... і про нього, як про фашиста, нічого не чув...".

Звинуватили С.Канюка, як члена "Української військової організації", в тому, що він нібито "...вів активну шкідливу роботу в системі Наркомату освіти..., готував терористичний акт проти центрального керівництва в Україні..., та підтримував регулярний зв’язок із своїм сином, який керував фашистською молодіжною організацією на Буковині...". Судовою трійкою при колегії ДПУ УРСР від 25 травня 1934 року його було засуджено на десять років позбавлення волі. Перебував у місцях ув’язнення в Сибіру. Навіть після того, як формально термін його покарання скінчився, він ще залишався у таборі. У неволі 13 березня 1945 року С.Канюк помер, так і не дочекавшись звільнення.

Ярема Канюк писав статті про Франка

і Коцюбинського

Та повернемося до Яреми Канюка й журналу, в якому він співпрацював. Щомісячник "Самостійна думка", а разом із ним і тижневик "Самостійність", були друкованими органами Української національної партії, і цим був зумовлений характер багатьох їх публікацій. Ідея видання місячника виникла в 1929-1930 роках серед членів українського академічного козацтва "Чорноморе" у Чернівцях. До ініціативного комітету входили Я. Канюк, С. Никорович, Д. Квятковський та інші. Обличчя журналу більшою мірою визначали статті на теми літератури. Саме до їх написання і був причетний Ярема Канюк, який ще за життя був головним редактором часопису. Народився він в селі Глибока (тепер райцентр). Публікації за псевдонімом Р. Ясенко, Е. Синета, Крас виявляють його захоплення поезією й філософією. Місцеві старожили згадували про нього, як про доброго та гарного юнака. Філософські погляди Яреми формувалися під впливом творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського... Приміром, його статті про двох останніх письменників, за свідченням сучасних фахівців-філософів, є оригінальною спробою дати нове, тобто особисте бачення їхнього творчого таланту.

Після смерті Й. Сталіна у часи розгляду питання про судову реабілітацію батька було досліджено й публікації його сина. При цьому фахівці зазначали, що на сторінках вказаного журналу "нема жодного антирадянського виступу

Я. Канюка". Він навіть не проповідував "самостійності " і "соборності" країни, які на той час у радянській державі привертали найпильнішу вагу відповідних органів. Д. Квятковський у мемуарах вказував, що "поява цього журналу була свого роду "бунтом" нової молодої генерації проти політики старших". Спочатку він мав справді характер бунту, бо склад редакції й ідеологічне обличчя місячника були певним чином незрозумілі.

На день поховання Я. Канюка, як бачимо, і редакція ще не визначилася з головними темами публікацій журналу "Самостійна думка". Водночас "Самостійна думка", за спогадами Д. Квятковського, була старшою подругою "Самостійності", яка пізніше, за його визначенням, стала кращою газетою Буковини. "Самостійність", на відміну від "Самостійної думки", була "популярним, ударним, бойовим тижневиком, тому вона невдовзі здобула собі симпатію широких мас українського буковинського населення", додамо, разом із невдоволенням румунської влади. Досвідчений журналіст Сильвестр Никорович писав у некролозі про Ярему Канюка: "Він мав велике знання і надзвичайні духовні вартості, завдяки яким був авторитетом: на його осуд я багато покладав і з ним усе числився".

Сергія Канюка реабілітували

у 1964 році

Та для працівників радянського держполітуправління, які займалися справою С. Канюка (Грушевський, Долинський, Козельський), така витонченість зовсім не мала значення. Перед ними стояло завдання іншого змісту, і вони його виконали. Історик Юрій Шаповал стверджує, що "Українську військову організацію" (УВО) можна називати "гумовою" організацією, до якої додавали надуманих учасників протягом 1933-1934 рр. Усього у цей період у приналежності до УВО було звинувачено 148 осіб. Характерно, що і пізніше тривали арешти за участь у колишній УВО. Керівником УВО було оголошено колишнього Міністра освіти Української РСР О. Шумського. У сфері української освіти, нагадаємо, до арешту працював директором інституту і буковинський емігрант Сергій Канюк. Ім’я міністра часто згадувалося у "свідченнях" осіб заарештованих, як члена колишньої компартії "боротьбистів". Питання саме про них з ініціативи керівника українського НКВС В. Балицького розглядалося у травні 1933 року на засіданні ЦКК КП(б)У, а пізніше політбюро ЦК у робочому порядку погодилося із цим рішенням про виключення "групи сімнадцяти" із лав партії. Хоча фактично у списку, доданому до протоколу, значилося понад тридцять осіб.

Підсумки викриття УВО із величчю, як персональне досягнення призначеного донедавна парткерівника, підбивав у своїй доповіді на ХІІ з’їзді КП(б)У московський посланець П. Постишев: "...На початку 1933 р. ДПУ було викрито нову організацію "Українську військову організацію" (УВО). Лише тепер видно, наскільки ця болячка на тілі Радянської України встигла розповзтися. Їм удалося розсадовити окремих своїх людей й навіть цілі групи націоналістів на різних ділянках соціалістичного будівництва й особливо будівництва радянської української культури..."

Слід окремо зазначити, що справа УВО мала на меті завдати нищівного удару по членах компартії – вихідцях із Галичини, Буковини та інших місцевостей Західної України. Буковинський уродженець, як бачимо, далеко не єдиний з тих, хто поплатився за це життям.

Інкриміноване прокуратурою УРСР С. Канюку звинувачення свого підтвердження не знайшло. Верховний Суд УРСР у березні 1964 року попередній вирок щодо його засудження скасував за відсутністю складу злочину.

Таким чином, було відновлено ще одне добре ім’я жертви сталінських репресій. 

0 4 475