Гуртожиток – це маленьке село, де все про кожного знають

Старшокурсники кажуть: хто не жив у "общазі" – той не був студентом. Та часто батьки нізащо не хочуть відпустити своє чадо мешкати в гуртожитку. Особливо хвилюються за дівчат.

Про життя в одному з університетських гуртожитків розповіла Надія ЗЕЛЕНЮК, студентка четвертого курсу ЧНУ:

– Вступивши до університету, я, як і інші іногородні студенти, написала заяву про те, щоби мені надали місце у гуртожитку. Та мені відмовили, бо місця не було. Пішла на квартиру до знайомих, де жила лише з хазяйкою (у чотирикімнатній квартирі!). Там були всі необхідні зручності і смішна ціна – 50 гривень щомісяця і мішок картоплі на рік. Та спокою не давали розповіді одногрупників, які жили у гуртожитку, про те, як там цікаво та весело живеться. Мені дуже хотілося бути з ними. Тож коли дізналася, що у гуртожитку є вільні місця, одразу ж повідомила батьків, що покидаю квартиру. Та перед тим, як приєднатися до спільного життя зі своїми колегами, повинна була вислухати настанови мами: "Дивися, щоб у твою кімнату ніхто сторонній не заходив, двері на ніч зачиняй, особистих речей не позичай, але не будь скупердяйкою, бо і тобі, можливо, колись потрібна буде допомога!"

Від першого візиту

до гуртожитку в мене був шок

У гуртожиток йшла з надією на розкішну кімнату, зручності, комфортні ліжка. Від першого візиту у мене був шок. Поселяючись з одногрупницями, гадала, що все повинно бути добре, адже я їх прекрасно знала. Та, виявляється, будні здатні зіпсувати найбільшу дружбу. Іноді доходило до таких скандалів, що одна з нас зі сльозами на очах просто втікала ночувати до іншої кімнати. Причому суперечки розпочиналися через дрібниці, мовляв, ти на мене не так подивилася, не поставила на місце чашку тощо. Одного разу моя співмешканка навіть змушена була провести ніч, перепрошую, в туалеті. Ввечері все було добре – ми спокійно лягли спати (у кімнаті жило нас троє). Прокинувшись вранці, ми з подругою побачили, що ліжко дівчини, яка з нами жила, порожнє! Занепокоївшись, ми почали її шукати. Дійшло до того, що заглядали навіть під ліжка. Як пізніше з’ясувалося, дівчина серед ночі вийшла до туалету, а двері до кімнати зачинилися. Нещасна довго стукала у двері, та ніхто її не почув (у гуртожитку на такі звичні речі, як стукіт у двері посеред ночі, вже давно ніхто не звертає уваги). Тільки перед ранком хтось забрав дівчину, яка сиділа у туалеті, спостерігаючи за тарганами, до себе в кімнату.

Існує чимало легенд про те, що у гуртожитках всі п’ють горілку, курять невідомо що, займаються розпустою, і жодної управи на них немає. Хочу не погодитися з цим. Все залежить від людини, адже ніхто нікого не примушує щось погане робити. А гуртожиток – це маленьке село: тут все одне про одного знають.

Якось зібралися ми з дівчатами гуляти. Одягнулися у коротенькі спіднички, волосся позав’язували у хвостики, зробили яскравий макіяж і... повернулися до кімнати, навіть не вийшовши з гуртожитку. Вахтер у такому вигляді нас просто нікуди не випустила.

"Юристи на поверсі!"

Дівчата-філологи найбільше люблять юристів, які живуть поверхом вище. Сиджу якось у кімнаті першокурсниць, розмовляємо. Раптом вбігає інша першокурсниця з криком: "Юристи на поверсі!" – і всі миттєво вибігають у коридор.

Та найцікавіший період у житті студентства – час сесії. Оскільки студенти – народ дружний, то і до іспитів готується колективно. Та часто, коли до екзамену залишається одна ніч і всі розуміють, що всього вже не вивчиш, виникає бажання розслабитися. Тоді всі збираються, "скидаються" по дві гривні і купують вино. Та оскільки цього мало (а грошей більше немає), то, щоби швидше сп’яніти і забути про нудні конспекти, вино ... кип’ятять.

А ще цікаво спостерігати за іншими студентами, які, мабуть, за своїми традиціями, спокійно можуть не вимикати газ, а просто задувати вогонь.

Та життя в гуртожитку мені подобається. Трохи важко готувати їсти, коли на кухні величезна черга, митися у тазику, який, як жартують студенти, є чи не найкращим другом. Та до всього звикаєш. Це – хороша школа життя. Спати, наприклад, я навчилася так, що мені нічого не заважає – хоч з гармат стріляй.

Анна КРЮЧКОВА, студентка другого курсу ЧНУ:

– Я живу на приватній квартирі, тому що вважаю, що у гуртожитку немає необхідних зручностей: вічний галас і кухня спільна. Якщо в кімнаті мешкають кілька осіб, це заважає нормально відпочивати та навчатися. Хоча багато моїх друзів живуть у гуртожитку, і мені подобається приходити до них у гості, де завжди дружня та тепла атмосфера, що компенсує матеріальні незручності. Гадаю, таки варто хоча б недовго пожити в гуртожитку, щоби відчути весь смак справжнього студентського життя.

Олександр ЗАГОРОДНІЙ, голова студентської ради філологічного факультету ЧНУ:

– Батькам, які відпускають своїх дітей у гуртожиток, нічого хвилюватися. Тут добре стежать за дисципліною. Щодня на робочому місці є комендант, який стежить за порядком. Цілодобово чергує вахтер, до обов’язків якого входить контролювати, щоби відвідувачі не залишалися у гуртожитку довше за визначений час.

Ректорат видає певні розпорядження про дисципліну в гуртожитку. За недотримання цих правил карають, починаючи від доган і закінчуючи виселенням з гуртожитку.

"Посередницьким органом" між деканатом і студентами є студентська рада, яка допомагає підтримувати порядок. До речі, помічено, що студент швидше послухає свого колегу. Життя в гуртожитку надзвичайно цікаве. Відбуваються різноманітні конкурси ("Міс гуртожитку", "Найкраща господиня" тощо), дискотеки. Та, ніде правди діти, студентству цього мало. Тому й займаються самодіяльністю. Тоді найталановитіші беруть до рук гітари, баяни, і у коридорах організовуються "творчі вечори", які точно нудьгувати не дадуть.