Студентці філологічного факультету ЧНУ Христині Венгринюк, книга якої "Катарсис" вийшла у вересні, усього 18 років. Бували, звісно, в нашому місті і молодші літератори, у яких навіть виходили книги, але здебільшого поетичні."Катарсис" – це збірка оповідань на зовсім недитячу тематику.
Героїв Христининих оповідань важко назвати звичайними людьми. Це розкопувач могил, розпусна черниця, дивна дівчина-філософ, убивця та його кат, письменник у творчій та життєвій кризах. Є навіть цілком містичні постаті, як-от ненароджені діти, що поїдають своїх батьків після їхньої смерті.
– Христинко, ви – вродлива і ніжна дівчина, і раптом – ….хлопець, який розкопує могили, або ще страшніше – синя ненароджена дитина, яка шматує зубами ногу своєї матінки?
– Мені про це казали не раз. Можливо, у книзі і є жахливі моменти, але насправді це більше містичний твір. Це – потік думок, свідомості.
Також кажуть, що я не подібна до автора такої книжки: "Ми уявляли автором зовсім іншу дівчину – більш негативну". Не можна оцінювати автора за його творами. Хоча часом хочеться кардинально змінитися, щоби стати подібною до книжки, щоби казали: "О, ми так і знали, що це ти могла таке написати". Усі мої герої – вигадані. Наприклад, хтива черниця. Річ у тім, що я не зовсім довіряю людям при церкві, бо я не знаю, чи усі вони обрані.
"Катарсис" у перекладі означає "очищення", тобто я була би рада, якби людина, прочитавши мою книжку, очищувалася.
– Як батьки поставилися до вашої книги? Ваш батько – шанована у Чернівцях людина, директор Центрального парку культури та відпочинку, а тут донька раптом пише про цвинтар…
– Звичайно, батьки пишаються мною. Хоча, якби я написала історичний роман, батько був би у захваті.
Батьки радять мені писати ще, але, коли була перша верстка книги, тато попросив мене виправити деякі моменти. Йому не подобаються "погані слова" та занадто інтимні моменти.
– Чи є якісь паралелі між такими незвичними, м’яко кажучи, героями, і реальними особистостями, чи це цілковито вигаданий світ?
– Можливо, якісь страхи. Наприклад, я також боюся моменту, коли людина пише і починає вичерпуватися. Для мене тоді життя не має сенсу, бо я живу словами і рядками.
Також боюся смерті. Дуже хочу жити і жити довго.
Або інша паралель: я дуже хотіла би літати. Вірю, що кожна людина може літати – лише треба дуже захотіти цього.
– Що у планах?
– Буду писати, можливо, наступним буде роман. Швидше за все, буду друкуватися під псевдонімом, бо цензура просто не пройде. Читачі будуть порівнювати ці дві книги і не впізнавати мене взагалі.
