Розпізнати серед гурту конкур-сантів лауреатку I премії Міжнародного конкурсу молодих виконавців сучасної естрадної пісні ім. Володимира Івасюка, який минулого тижня відбувся у Чернівцях, виявилося справою нелегкою. Ми шукали дорослу молоду жінку. Адже її виконання пісень Івасюка та серйозна програма другого туру конкурсу були не тільки досконалі з точки зору вокальної техніки, а й глибоко емоційно пережиті й по-дорослому осмислені. А 22-річна Наталія Шкурко поза сценою і без концертного вбрання виявилась несподівано маленького зросту, тендітною і… непомітною. Перше враження від зустрічі з нею – "та вона ж ще зовсім дитина" – за час нашої розмови поступово змінилося на усвідомлення закономірності її успіху. Співачці вдалося випередити двадцятеро досить сильних цьогорічних конкурсантів, серед яких, окрім українців, були представники Молдови, Узбекистану та Болгарії.
"Коли в журі Мозговий і Бобул,
то коліна тремтять"
– Наталю, що ви відчували, почувши остаточне рішення журі?
– Спочатку це був шок, а потім, звісно, величезна радість.
– Невже ви не розраховували на перемогу?
– Всі учасники змагання насправді сподіваються на першість, і коли деякі з них кажуть, що "головне – не перемога, а участь", не вірте цьому. Без віри у перемогу ніколи і нічого не досягнути. Я прагнула перемоги і вірила до кінця у свої сили, хоча суперники були дуже серйозні.
– Пісенний конкурс Івасюка не перший у вашій творчій біографії. Які спогади залишаться від нього у вашій пам’яті?
– Мої враження від конкурсу стовідсотково позитивні. Дуже високі вимоги до підготовки учасників, прекрасна організація та гарні умови проведення, уважне й терпляче ставлення до конкурсантів (інколи декілька разів перепитуєш, а у відповідь – завжди посмішка), дуже авторитетне журі і чудова, доброзичлива публіка. Коли оцінюють твій виступ такі метри, як Мозговий та Бобул, коліна, звісно, тремтять, але коли бачиш сяючі очі глядачів – хочеться співати ще краще.
– А як щодо підступності конкурентів? Як відомо, на конкурсах краси, наприклад, суперниці часом ріжуть одна одній сукні та підкладають у взуття цвяхи.
– Нічого подібного я ніколи не зустрічала. Співаки, мабуть, краще виховані й шляхетніші. У наших змаганнях стосунки між учасниками лише дружні та приязні. Всі вболівають один за одного.
Чернівецька публіка – дуже доброзичлива
– Останнім часом нерідко можна почути про протиставлення в Україні Сходу і Заходу. Як ви, луганчанка, почуваєтеся на Буковині, у Чернівцях?
– Я тут вперше, і мені все дуже подобається. Ви неймовірно доброзичливі та набагато культурніші. Навіть порівняно з Києвом. У всьому відчувається якась цивілізованість, мабуть, європейська. У Чернівцях я встигла побувати лише в музеї Володимира Івасюка. Дуже сильне враження. До речі, дізналась, що існує понад сотні написаних ним творів, багато з яких ще ніхто не виконував. Рада, що познайомилась із творчістю цього видатного композитора і сподіваюсь поповнити його піснями свій репертуар.
– У вашій перемозі в конкурсі Івасюка не останню роль відіграв вдалий вибір виконуваних творів. Здається, журі було цілком підкорене вами після другого туру.
– Мені подобаються змістовні пісні. Я надаю перевагу лірико-драматичним та емоційно насиченим. Тому і співала цього разу "У долі своя весна" та "Нестримну течію" Івасюка та пісню з репертуару Селін Діон із кінофільму "Титанік". А сучасну музичну сюїту "Stabat mater", фрагменти з якої я виконала, написав спеціально для мене наш луганський композитор Юрій Дєрзкий на вірші Володимира Кушніра.
– А чи є у вашому репертуарі пісні веселі, жартівливі?
– Ой, я зовсім не така серйозна, як може здатися на перший погляд. Дуже люблю посміятися. Особливо від анекдотів, а ось розповідати їх сама не вмію – одразу забуваю. На конкурсі ім. І. Дунаєвського я, наприклад, співала жартівливу пісеньку про капітана.
"Хочу бути подібною до Наталії Шкурко"
– Багато молодих дівчат і хлопців, зважаючи на натовпи потенційних учасників телепроекту "Шанс", мріють про підкорення естрадного олімпу. Яким, з огляду на ваш досвід, повинен бути їхній шлях до успіху?
– Я почала вчитися вокалу з другого класу. Хоча мріяла стати балериною. Спочатку навчалася в музичній школі, пробувала себе і у класиці, і в джазі. Відтоді не розлучаюсь зі своєю першою і єдиною вчителькою. Наталія Петрівна Алімова і зараз приїхала зі мною на конкурс. А щоби досягти успіху, необхідно насамперед вірити у власні сили, ставити перед собою щоразу вищу мету і, звичайно, працювати, працювати і ще раз працювати. А ще багато слухати видатних співаків і вчитися у них майстерності. Ну а, вийшовши на сцену, бути максимально щирою і відкритою душею до людей.
– Хто з видатних співачок є вашими кумирами і до кого з них хотілося бути подібною?
– Я хочу бути подібною тільки до Наталії Шкурко! А ось захоплююсь співом Мерайї Кері, Селін Діон, Уїтні Х’юстон, Софії Ротару, Алли Пугачової, Ані Лорак.
– Яку кінцеву мету ви бачите перед собою – перемога на "Євробаченні"?
– Я хочу стати великою співачкою. А "Євробачення", хоча і престижний конкурс, але трохи не мого рівня. Якщо чесно, я не вважаю його суто вокальним. Мені більше подобається Сан-Ремо.
– Дівчата вашого віку мріють переважно про одруження, а молоді співачки – про одруження з продюсером, справедливо вважаючи це найкоротшим шляхом до "зірковості".
– Я так не думаю. У мене нещодавно з’явився хлопець. Він зовсім не продюсер, а співробітник карного розшуку. Ні, генеральшою я не хочу бути. Хоча познайомились ми на зйомках кліпу, де я грала його офіцерську дружину. Відтоді ми так увійшли в роль, що разом вже півтора року, але про одруження поки що взагалі не йдеться. Треба ще багато чого досягти у житті. Я, наприклад, так часто останнім часом чую компліменти про свої акторські здібності, що, мабуть, окрім співу, спробую зайнятися ще й акторською майстерністю.
