Сьогодні Буковина відзначає 87-му річницю Буковинського віча, що відбулося 3 листопада 1918 року і проголосило про приєднання української частини краю до великої України. Тоді внаслідок Першої світової війни та національних революцій розпалася Австро-Угорська імперії, до складу якої входила Буковина. У Буковинському вічі взяли участь понад 10 тисяч осіб. Було утворено і першу в краї українську владу – Українську національну раду. Національна українська влада на Буковині проіснувала недовго – вже наприкінці листопада 1918 року край захопили румунські війська. Сьогодні з нагоди відзначення 87-ї річниці Буковинського народного віча відбулося урочисте покладання квітів до меморіальної дошки учасникам Буковинського віча на Театральній площі, пам’ятника Т. Шевченкові та пам’ятника воякам Буковинського куреня.
Але, окрім традиційних покладань, круглих столів і виставок, певний сюрприз готує Товариство "Український Народний Дім в Чернівцях". За словами його голови Володимира Старика, наразі товариством вже підготовлено комп’ютерний варіант двотомного збірника документів "Буковина у боротьбі за українську державну владу 1914-1920-х років" по 500 сторінок кожен том. У першому томі буде опубліковано спогади, автобіографії діячів українського визвольного руху на Буковині. У другому томі будуть матеріали з тодішньої преси – української, румунської, німецької, єврейської, а також архівні матеріали. Дуже цікаві документи отримані зі Львова, з Австралії, Америки.
Завдання збірника – показати позицію різних сторін, як ставилися до українського національного руху різні національності. Адже лише так можна зрозуміти причини невдач. У збірнику Буковинське віче посідає центральне місце як найвищий акт українського державотворення на Буковині. І за документами видно, що українська громада та керівники не були готові до державотворчих завдань, не мали стратегії. Тому чинники поразки національного руху є не лише зовнішніми, але й внутрішніми. За словами В. Старика, документи руйнують чимало міфів і румунських, і радянських, і українських про ті події. А люди, які читатимуть документи, матимуть змогу зробити висновки самостійно. До речі, В. Старик, працюючи з документами, виявив, що членом Української національної ради був його прадід Андрій Левандовський.
