Одночасно зі зниженням температури повітря стрімко зростає проблема тепла, опалення, а значить, енергоносіїв. У цьому сезоні, схоже, найактуальнішим буде питання газу. Як у масштабах країни, так й у вимірі окремо взятого буковинського села. Так, нам проводять газ, зокрема і в небайдужому авторові цих рядків селі Кам’яній. Щоправда, поки що нічого, крім незручностей у вигляді перекопаних шанцями доріг і дошкульних фінансових напружень, цей процес не завдає, але можна уявити, що буде потім. Коли таки засвітиться, як кажуть начальники і політики, "голубий вогник" і щезне громіздка архаїчна теж недешева проблема дров, у мешканців сіл зміниться те, що називається менталітетом. Тобто сприйняття світу стане більш сучасним, модерним, глобальним. Світова ціна на газ не буде більше для селянина абстрактною цифрою. А це означає, що він буде глибше залучений в інтереси великої політики. Приблизно по-дібне відбувалося в 60-ті роки минулого століття, коли в селах провели електрику. Добре пам’ятаю довгі осінні й зимові вечори при гасовій лямпі (саме "лямпа", бо "лампа" – це вже з іншої цивілізації); тоді селян-ський побут нічим не відрізнявся від побуту ХІХ, ХVІІІ, ХVІІ століття, та що там казати, вода з криниці, дрова для печі, каганець або свічка ввечері – все, як за Київської Русі. З появою електричного світла, а також дротового радіо село здійснило стрибок із князівської доби у ХХ сторіччя. Хочеться вірити, що з підведенням газу ми утвердимося нарешті в ХХІ столітті.
У масштабах країни питання газу загострюється не лише тому, що наближається зима, а ще й тому, що енергетична проблема є невід’ємною складовою кожного постреволюційного синдрому. Іншими словами, після кожної революції в помешканнях холоднішає. У Петрограді взимку 1918 року дрова йшли буквально на вагу золота, в пострадянських республіках 1992 року пічки-"буржуйки" стали великим дефіцитом, у Тбілісі та Єревані вирубували міські парки... В Україні з цього комплекту поки що наявна одна складова: постреволюційна ситуація. Президент Ющенко на дружній зустрічі з найбільшими олігархами України сказав чітко і ясно: помаранчева революція закінчилася... Для багатьох це стало одкровенням, але це принаймні чесно (це лише М. Горбачов стверджував постійно, що революція, мовляв, триває – і відомо, чим усе закінчилося), суспільству послано сигнал, який можна розшифрувати так, що доба романтично-революційних експериментів завершилася "за работу, товарищи!" Щось подібне послав Російській імперії новий цар Олександр Перший після вбивства свого татуся імператора Павла: "При мені буде, як при бабці" (Катерині ІІ).
І газ у цій новій постреволюційній політиці займає ключове місце. Бо що би там не говорили про державний суверенітет України, енергетичну безпеку держави і відокремленість економіки від політики, доки Росія постачає нам газ, вона не може не впливати на внутрішню і зовнішню політику України. (Ось і помаранчева революція закінчилася акурат з початком опалювального сезону, можна піти далі й сказати, що революцію задушено газом.) Навіть якщо Туркменбаші продаватиме Україні газ по 44 долари за тисячу кубометрів, транспортувати його доведеться все одно через територію Росії.
Коли свого часу відомого газового олігарха В. Чорномирдіна було призначено послом у Київ, Україну почали називати "сектор газу". Тоді це сприймалося як анекдот.
