На жаль, стається так, як і передбачали найбільш реалістично мислячі, позбавлені ілюзій, незашорені оглядачі:
n на терені зовнішньої політики триває одіозна багатовекторність;
n щодо "злочинців антинародного режиму", найпомітніших осіб то беруть під ключ, то відпускають;
n у справі прохідного відсоткового бар’єра на парламентських виборах з’явилася реальна тенденція до його перегляду в бік збільшення.
Як ми казали. Або все повертається на круги своя. Спробуємо з’ясувати, чому так?
1. Взяти радикальний курс на Захід (ЄС, НАТО, завантаження роботою віце-прем’єра Рибачука) і остаточно порвати із ЄЕП та СНД означає того ж дня перейти на світові ціни на енергоносії, імпортовані з Росії. А хто на це піде тепер, коли споживчі ціни і без того ростуть, як крива доходів цукрових олігархів!? Тому вище політичне керівництво України і змушене морочити голову Путіну про свою вибіркову участь у ЄЕП, а для підтримання демократично-революційного реноме в очах Заходу створювати чергове теж демократично-революційне об’єднання на пострадянському просторі. Цього разу разом із Грузією та іншими – під назвою "Спільнота демократичного вибору".
2. Як виявилося, в новій демократично-помаранчевій Україні набагато легше заарештувати того чи іншого підозрюваного, ніж довести справу до суду. Тому і доводиться випускати з казематів таких відомих осіб, як Колесников і Кушнарьов. А що ще з ними робити, коли їх починають обзивати "політв’язнями" та "жертвами помаранчевого режиму"!?
3. Лише наївні політичні ідеалісти (яких у природі практично не існує) сподівалися, що прохідний бар’єр на виборах до Верховної Ради так і залишиться на рівні 3%. Серйозні ваговиті політдядьки знали, що треба підіймати, але донедавна не знали, як це сказати. Важку місію, як завжди, взяв на себе Президент. У День незалежності він вимовив ЦЕ. І процес пішов. Опозиція зарепетувала: потужні прохідні партії – незрозуміло чому, дрібніші – зрозуміло чому, а владні, правильно вловивши сигнал, взялися втілювати "плани партії – в жізнь". Так, член фракції "Наша Україна" народний депутат Михайло Поживанов вже зареєстрував у Верховній Раді законопроект про внесення змін до виборчого закону, за яким прохідний бар’єр зростає до 7%. Його колега Андрій Шкіль запропонував більш милосердний варіант: 5% – для партій і 7% – для блоків.
На людях буде говоритися, що відсотковий бар’єр збільшується для запобігання перетворення ВРУ у "клуб власників політичних партій" чи набуття відповідності "рівню європейського парламентаризму". Але є стійка підозра, що великі політичні партії (як владні, так й опозиційні) просто хотіли би відлучити від парламентського рингу своїх "бідних родичів". Аби ті не пленталися попід ноги, не вимагали би посад і "маєтностей", але – найголовніше – не відбирали би на спільному електоральному пасовиську таких дорогих у всіх сенсах відсотків людських голосів. Тому і створюється цей, для більшості нездоланний бар’єр, або рогатка по-простому (до речі, у давніх чернівчан "рогатка" має стійку конотацію з варіятським шпиталем, дурдомом, хто не зрозумів).
