Днями Печерський районний суд міста Києва зобов’язав Міністерство юстиції зареєструвати політичну партію ПОРА "заднім" числом. Так закінчилася історія протистояння між міністром юстиції Романом Зваричем та Громадянською партією ПОРА, яка будь-що прагнула зареєструватися до 24 березня – часу, який дозволяв партії самостійно брати участь у парламентських виборах.
Далеко не всі сприймають "на ура" появу нової амбітної політичної сили. Зрозуміло, що від її появи не в захваті прибічники старої влади – фальсифікатори президентських виборів та колишні чиновники-корупціонери добре пам’ятають, як хвацько їх переслідували молоді люди з жовто-чорною символікою ПОРИ. Це вони заблокували Леоніда Кучму на його дачі в Кончі-Заспі та першими поставили намети на київському Майдані Незалежності.
Але серед скептиків політичного майбутнього нової партії є чимало і учасників помаранчевої революції. Вони пам’ятають, як Громадянська компанія ПОРА була авангардом помаранчевої революції, і тоді з нею були пов’язані їхні найбільш щирі сподівання й принципові вимоги. Тож чи варто "пористам" йти в політику – там, де постійно шукають компромісів, а часто, й не зовсім чесних домовленостей?
Побоювання щодо того, що, перетворившись на політичну партію, ПОРА може втратити свої послідовні позиції посилюються і на тлі не завжди принципових дій чиновників нової влади, які, опинившись у комфортних кабінетах, вже не так охоче йдуть на діалог з народом та не так вперто домагаються притягти до відповідальності своїх попередників, помічених у корупції.
Лідери ПОРИ вважають, що саме непослідовні дії нової влади, власне, і є стимулом для того, аби їхня партія стала організованою політичною силою. Частина учасників помаранчевої революції обов’язково шукатиме політичної сили, яка буде більш послідовною у виконанні очікувань, які покладались на учасників під час президентських виборів.
Серед слабких місць нової влади пористи називають проблеми з її відкритістю до народу, наведення порядку у судах та прозорість регіональних бюджетів, витрати з яких і надалі часто лишаються таємницею для місцевих громад.
А ще пористи проводять паралелі з 1990-ми. Голова Політради ПОРИ Владислав Каськів, наприклад, доводить, що тоді ідеалісти – переважно лідери студентського руху, – які зруйнували комуністичну систему, віддалились від політики, помилково вважаючи, що справу вже зроблено. Внаслідок чого до влади пролізла вчорашня комуністична номенклатура, яка звела всі сподівання, що пов’язувалися з незалежністю України, нанівець. Отож, вважає Каськів, не треба повторювати помилок минулого і не треба революціонерам віддалятися від політики після завершення помаранчевої революції, інакше до влади пролізуть вчорашні "кучмісти".
Одразу після перемоги над Мін’юстом партія ПОРА звернулася до всіх учасників революції та до Президента Віктора Ющенка з вимогою не йти на жодні компроміси та жорстко дотримуватися зобов’язань, взятих на себе під час помаранчевої революції. Якщо ж нинішня влада буде занадто м’якою у виконанні обіцянок, які вона дала народу під час революції, партія погрожує стати опозицією.
Чи зможе партія ПОРА оформитися у потужну опозицію, залежить насамперед від підтримки партії у регіонах. Хоча декому може здатися, що на місцях чимало людей втомилися від політики і ще довго уникатимуть участі у політичних акціях. Активісти ПОРИ переконані у своїх силах. Андрій Юсов, член Політради партії, він же керівник її регіональної мережі, твердить, що підтримку у регіонах вони отримають, у тому числі через старі методи управління державою, до яких часто-густо вдається вже нова влада: "Ті, кому небайдужі свобода та майбутнє країни, обов’язково прийдуть до нас. Адже на місцях мало що змінилося, навіть на персональному рівні, а тому боротьба проти некомпетентної влади та корупції триватиме".
Тим часом, самі високі посадовці закликають учасників помаранчевої революції до єдності. Лідер партії "Наша Україна" Роман Безсмертний вважає, що всі політичні сили, які брали участь у помаранчевій революції, мають бути разом на парламентських виборах.
Однак навряд чи заклик Безсмертного буде почуто пористами. Адже вони, за їхнім твердженням, – нове покоління українських політиків. А лише нове покоління здатне змінити малозрозумілий народу "підкилимний" стиль української політики. Крім того, виглядає так, що партія ПОРА – єдина політична сила, яка не фінансується великими олігархами, а тому її інтереси не збігаються з політично-фінансовими групами ні зі старої, ні з нової влади.
