Призначивши нову вертикаль виконавчої влади, Президент В. Ющенко багатьох здивував. Сказати, що здивував світ, не скажеш, бо "на виході", у справах євроінтеграційних та справах закордонних, – прогнозовані особи з відповідним рівнем підготовки, а ось у справах внутрішніх, включно з держбезпекою та обороною, тобто у силовому блоці, – особи здебільшого несподівані, цивільні, без генеральських погонів. І так у кількох інших міністерствах. Якось оцінювати ті чи інші шокові призначення немає жодного сенсу, бо ніхто не може передбачити, як зуміє керувати спецслужбою людина, яка мріє стати пастором у церкві, чи міліційними генералами й полковниками – безстрашний барикадний боєць. Тим більше журналістська етика зобов’язує дати новій владі сто днів попрацювати, а вже потім почати скубати її, як пес гуску, з усіх боків (якщо для цього будуть підстави, звичайно).
Наразі лише можна оцінити етап, що вже завершився, а саме – процес формування нового складу виконавчої влади. З тих крихт інформації, які докотилися до нас зі звивистих коридорів влади, можна скласти враження, що цей процес відбувався болісно, нервово і цілком непрозоро. Бо навіть прем’єр-міністр, вже з трибуни оголошуючи імена своїх міністрів, до останнього не знала, хто буде в її уряді працювати віце-прем’єром з питань адміністративної реформи. Виявилося ж, що це Роман Безсмертний, у дуже близькому минулому – безкомпромісний критик Тимошенко, політик, який виявив у неї здібності до шантажу й афер і під жодним кутом зору не бачив себе в її уряді. Це до питань моралі. І хоча ми знаємо, що мораль і політика – речі несумісні, як, скажімо, соціалісти прості й соціалісти прогресивні, все-таки поки що нема підстав не вірити у щирість Президента
В. Ющенка, коли він говорив про моральність нової влади. Схоже, у президента та деяких його підлеглих різні погляди на цю категорію.
Подібні запитання можна поставити і до задекларованої президентом так званої прозорості. Як уже було зазначено, процес формування уряду і виконавчої вертикалі, за чутками (бо відкритої ж інформації не було), відбувався в умовах близьких до бойових – з ультиматумами, шантажем, демаршами, а хвалену прозорість мало забезпечити театралізоване дійство у Верховній Раді з оголошенням імен міністрів і підписанням президентом указів просто в залі (може, і казус із Безсмертним – це дотепний режисерський хід). Коли з’ясується, що це справді так, то неминуче виникне враження, що і ця влада має нас за ідіотів. Але поки що домовимося вважати, що це наслідок об’єктивної амплітуди чергування піднесень і спадів, тобто нехай гнітючий процес розподілу портфелів візьме на себе темну енергетику розчарування, що неодмінно мусило прийти після ейфорії "помаранчевої революції".
