Ентузіазму, працездатності та енергійності тренера-пенсіонера Володимира Степанова могли би позаздрити багато його молодих колег. Пройшовши через біди війни дитячий будинок, він знайшов себе у спорті і став відомим на весь колишній Союз фахівцем з легкої атлетики. Кажуть, якщо високо піднімаєшся, то боляче потім падаєш. Але Степанова не зламало навіть те, що йому, заслуженому тренерові, після десятків років "легіонерства" у Львові та Білорусі не знайшлося роботи у Чернівцях. Він без вагань прийняв запрошення з Новоселиці, з юнацьким запалом щодня їздить туди з обласного центру на тренування і регулярно знаходить нових зірочок. Зокрема, його учениця Наталка Лупу, яка останнім часом навчалася у Києві, нещодавно виграла юніорський чемпіонат Європи на дистанції 800 м. І Володимир Васильович переконаний, що це далеко не останній талант, який з його легкої руки прославляє край і державу.З бандитського міста, але в бандах не був
– Ви народилися у місті, яке дехто називає "бандитським"...
– Я зовсім маленьким звідти поїхав. Батьки були військовими, потім їх перевели до Білорусі. Жили на кордоні. Але вже на початку війни вони загинули. Мене люди підібрали. Це у Гродненській області було. Років 5-6 сам себе утримував, працював у людей, корів пас, господарював у домі. А з 1945 року мене віддали до дитячого будинку в місті Слонімі. Звідти Адам Міцкевич. Потім чотири роки вчився на токаря.
– Що запам’яталося з дитячого будинку?
– Взимку доводилося ходити до школи в сорочках. Якихось особливих конфліктів не пам’ятаю. Зв’язків з тими друзями не залишилося жодних. Пригадую, ходили звільняти своїх з міліції. Але в бандах я не був. І судимості не мав. Я був спокійний.
– А як спортом захопилися?
– Бігли крос, першість училища. Я всіх обігнав. Тоді й рекомендували зайнятися спортом. Поставив собі за мету виграти чемпіонат Білорусі серед юнаків, і зробив це. Потім вступив до Ленінградського технікуму фізкультури.
– Не розгубилися в такому великому місті?
– Та ні, той, хто з дитячого будинку, не розгубиться. Умови були непогані. Але ще ходили підробляти – на хлібозавод, на лікеро-горілчаний. Могли й пляшку дати за роботу. Ми потім продавали, бо ж самі не пили. На хлібозаводі булочки, цукор давали. Переважно розраховувалися натурпродуктами.
В армії розповіли про Чернівці, я й "клюнув"
– А як до Чернівців потрапили – направили?
– З Ленінграда в 1957 році направили до Бреста. У "Локомотив" – методистом. Через півроку до війська забрали. Служив у Тбілісі, з периферії забрали через три місяці – до армійського спортклубу. Виступав за збірну Грузії і за Вірменію (переводили на якийсь час "під змагання"). Три роки відслужив. Потім вирішив вступити до Львівського "інфізу". Порадив хлопець з Чернівців, з яким служили разом. Через рік перевівся на заочне і приїхав до Чернівців шукати роботу. Зв’язків жодних не мав. Просто той хлопець розповідав, що це гарне місто. Ось я і "клюнув". І не шкодую. Пропонував себе. Взяв мене "Авангард". А звідти через рік перейшов до "Спартака", де й працював до кінця чернівецької кар’єри.
Шестикласник Сенюков обіграв десятикласників
– З перших учнів кого можете виокремити?
– Ціла група хороша вийшла. Середні і довгі дистанції добре йшли. Сергій Тимцуник (майбутній начальник облспорткомітету) виконав норматив майстра спорту на 5 км, добре відомі у спорті і Михайло Тищенко та тепер заслужений тренер України Денис Тищук. Потім були Тетяна і Олена Цуканови (Тетяна стрибала у висоту на 185 см, а Олена 100 м з бар’єрами десь за 14,6 бігла, а сто-метрівку – за 12,1). Валерій Горюн тепер – голова обласної федерації. Легка атлетика йому і сім’ю створила.
– Георгій Миронюк розповідав, що коли побачив Гешка, серце "тьохнуло". У вас з майбутнім чемпіоном Європи Сенюковим щось подібне було?
– Я ходив по школах і набирав групу. Встановив планочку, і на великій перерві почали стрибати (я дітей "завів"). Сергій був у 6-му класі і обіграв дестикласників, 135 см "ножицями" стрибнув. Я його і взяв. Відчував, що може бути толк з нього. Але на олімпійські вершини одразу, чесно кажучи, не розраховував. Але він дуже швидко прогресував. Через два роки вже стрибав 180 см "перекидним". Інакше ми й не могли стрибати, бо нічого не знали про мати – стрибали у пісок. Тоді я зрозумів, що в мене з’явився хороший спортсмен.
У Львові за три дні дали трикімнатну квартиру
– Характер у нього, кажуть, був непростий?
– Так. Декілька разів кидав, але повертався. Я хлопців відправляв за ним. Тоді і Сергєєв (тепер – Терехов) тренувався у мене, він і вмовляв Сенюкова повертатися. Сам Геннадій був фанатом, кращим стрибуном в укрраді "Спартак". Вони із Сенюковим дружили.
– До Львова з ним переїхали без роздумів?
– Йому дали там трикімнатну квартиру (тут мав двокімнатну). І мені дали за три дні трикімнатну "хату". Спокуса була велика – там багато вузів, перспектива...
– А Цуканову тут покидати не шкода було?
– До сліз. І нікому було передати. І забрати не міг, бо вона тут вчилася, вже хлопця мала, а квартиру їй там не давали. Якби давали, забрав би і її. Згодом її результати погіршилися. Потім покинула, а Сергій потрапив у погану компанію і теж фактично закінчив тренуватися. Хоча поїхав туди готуватися до Олімпіади-80...
– У Білорусі ви теж непогані "автографи" залишили...
– Я поїхав якось на збір до Гродно, там як побачили, які у мене в групі діти, одразу запропонували місце в училищі олімпійського резерву. Зі мною поїхав син. Стрибав 185 см, але потім травмувався. Там у мене було два учасники юніорського чемпіонату Європи (по 2 м 15 см стрибали), дівчина 182 см стрибала в юнацькому віці. Губкіну вже після мого від’їзду до України брат "довів" до Олімпіади. Талановиті люди є всюди. Просто треба вміти їх знайти. Гадаю, це я в Новоселиці теж довів.
– Тепер вам більше доводиться працювати "на Київ"...
– Змушений відправляти до спортінтернату, бо часто талановиті діти – з бідних сімей. Було б чудово, якби вдалося щось подібне відкрити у Чернівцях.
Жартівник–
від природи
– Вас називали жартівником.
– Було. Природа таким мене зробила, що жарти добре вдавалися.
– Які найперше пригадуються?
– Приїжджаємо до Києва або на інші станції, двері відчиняють, я гукаю: "Носильники!" Вони збираються – гадають, великий багаж. А я: "Вам привіт від чернівецьких носильників!". Жартувати любив, але нікого не кривдив.
– Яку ще мрію маєте?
– Хочу вивести "нових" дітей на рівень збірної, на міжнародний рівень. Я заради цього працюю, а не заради зарплатні. Тут дуже талановиті і працьовиті люди. Хто міг подумати, що Гешко так підніметься. Він надзвичайно багато зробив для популяризації легкої атлетики і спорту!
Спортивна громадськість краю щиро вітає Володимира Степанова з ювілеєм. "МБ" приєднується до всіх найкращих побажань!
З досьє "МБ":
Володимир СТЕПАНОВ, заслужений тренер України з легкої атлетики.
Народився 20 серпня 1935 у Маріуполі у сім'ї військових. У 1939 році переїхав з батьками до Білорусі. На початку Великої Вітчизняної війни залишився сиротою. Жив у дитячому будинку. Закінчив ремісниче училище у Гродненській області (Білорусь), Ленінградський технікум фізкультури та Львівський інститут фізкультури. Легкою атлетикою почав займатися 1952 року. Бігав стаєрські дистанції. Переможець юнацької першості Білорусі 1953 року (1500 м). Виграв першість укрради "Спартак" та був призером ЦР "Спартак". До Чернівців переїхав 1961 року. Рік пропрацював тренером у товаристві "Авангард", потім перейшов до "Спартака". За короткий термін став одним з кращих тренерів краю. Найвідоміший вихованець – Сергій Сенюков, який у 1976 році виграв зимовий чемпіонат Європи зі стрибків у висоту та посів 5 місце на Олімпіаді в Монреалі. Сергій стрибнув на 2 м 30 см, коли рекорд світу був 2 м 32 см. У ті ж роки до збірної СРСР входила ще одна підопічна Володимира Васильовича – Тетяна Цуканова (стрибала у висоту на 185 см). З 1979 по 1987 рр. працював у Львові, з 1987 по 1997 рр. – у Гродно (Білорусь). Його білоруська учениця Людмила Губкіна посіла шосте місце на Олімпіаді-2000 в Сіднеї. У 1997 році повернувся до Чернівців. Але тренерську кар’єру продовжив у Новоселиці. І нові успіхи не забарилися. Його вихованка Наталя Лупу 2003 року виграла європейський олімпійський юнацький фестиваль у Франції (першість Європи) на дистанції 1500 м, цього року тріумфувала на юніорському чемпіонаті Європи на 800-метрівці, а Богдан Столярчук у складі збірної встановив юніорський рекорд України в естафеті 4х400 м. Його учень Денис Тищук згодом теж став заслуженим тренером України, підготував чемпіонів світу з легкої атлетики та спортивного орієнтування, а Геннадій Терехов, як тренер, має в активі юніорський рекорд Європи в приміщенні у потрійному стрибку (Євгенія Ставчанська).
