Такі слова, як "чари", "причарувати", сьогодні звучать хіба що в народних піснях та поезії. Та іноді виявляється, що зарано ще списувати з "любовного арсеналу" старозавітні поняття."Я почав зустрічатися з Анжелою в школі, від початку десятого класу, – розповідає в листі до редакції 22-річний Андрій. – Вона мені подобалася дуже, та ми часто сварилися через її важкий характер. Анжелі завжди треба було догоджати: тільки щось не так, як вона хоче, – одразу нервується, ображається. Навіть коли до армії мене проводжали, черговий скандал влаштувала, бо я запросив однокласника, який їй дуже не подобався… Щоправда, листи вона мені писала хороші, ніжні, але я ніяк не міг забути її злого виразу обличчя в день прощання. А якось в увільненні ми з хлопцями пішли прогулятися до міста, і там я зустрів дівчину, в яку одразу закохався. Ми почали зустрічатися за кожної нагоди, передзвонюватися, листуватися. Через півроку я чесно написав Анжелі, щоб вона мене більше не чекала. Вона не відповіла нічого, і я вирішив, що вона мене зрозуміла.
Коли закінчилася моя служба, ми з Оксаною одружилися. Спочатку думали залишитися в її місті, але важко було з житлом. А я у батьків один, хата у нас величезна, тож ми поїхали жити у моє селище… Коли після приїзду я вперше зустрівся з Анжелою, вона дуже привітно зі мною говорила, але мені аж моторошно стало від її погляду. Потім почалося щось дивне: вона "випадково" зустрічалися на моєму шляху в різних місцях – у магазині, на вулиці, в гостях у спільних знайомих. І я помітив, що вона постійно намагається торкнутися мене. То волосся погладить, то за руку візьме, то витре своїм носовичком мені обличчя. Спочатку мене це все обурювало – у мене вдома кохана дружина, та ще й вагітна, а ця відверто чіпляється! Але згодом я помітив, що вже сам шукаю зустрічі з Анжелою. Ловив себе на тому, що згадую нашу шкільну юність, перші побачення, випускний. Почав помічати, що Анжела все ж таки значно вродливіша за мою Оксану. Дійшло до того, що я почав картати себе: навіщо поспішив одружитися? Так, Анжела мала нестерпний характер, але ж тепер вона змінилася!
Моє сімейне життя розладналося. Оксана бачила, що зі мною щось не те, переживала, і в неї сталися передчасні пологи. Наш син народився семимісячним. Соромно зізнатися, але я навіть у пологовому будинку, дивлячись на рідну дитину, яка ледве вижила, думав про Анжелу.
Десь півроку тривали мої муки. Я змарнів, почав хворіти. Коли наш хлопчик уже зміцнів, я наважився піти від дружини, бо зрозумів, що мені немає життя без Анжели. Але спершу вирішив розповісти все мамі. "Я давно зрозуміла, що відбувається, – сказала вона. – Тільки чекала, коли ти сам усе скажеш. Синку, це не кохання – вона тебе причарувала!"
Я, звичайно, не повірив у такі дурниці. А мама почала шукати когось, хто б міг "відчарувати". Виявилося, що це дуже складно, бо людей із такими здібностями залишилося мало. Тоді мама почала возити мене по різних церквах і монастирях, щоби очистити від чарів. І, справді, після молитов, які читали наді мною монахи, ставало трохи легше. Проте ненадовго. Ось я і вирішив написати до редакції. Може, з кимось траплялося подібне і він може щось порадити?".
Причарувати не так уже й важко, але це – великий гріх
Прокоментувати лист Андрія ми попросили потомственну ворожку, ім’я якої з етичних міркувань не називаємо.
Таких випадків я знаю безліч, – сказала вона. – Причаровують і дівчата хлопців, і хлопці дівчат. Зробити це не так важко, як здається. Дівчина витирала йому обличчя носовичком, а це – відомий прийом, але недовготривалий. Щодо Андрія, вочевидь, застосували серйознішу магію, з якою важко боротися, але можна. Головне: він сам усвідомив, що з ним насправді відбувається, тому може подолати чари. Я би порадила не тільки покладатися на чужі молитви, а самому молитися, ходити до церкви, постити.
А ще хочу застерегти дівчат, які чинять, як ця Анжела: ви берете величезний гріх на душу, співвимірний з убивством. Сім’ї, засновані на чарах, рано чи пізно розпадаються, а за гріх того з подружжя, хто вдався до чарів, розплачуються діти, онуки, правнуки”.
