Працював Андрій на будівництві, на пошті, менеджером в одному із престижних ресторанів столиці Великобританії. – Коли я приїхав до Лондона, найперше, в чому я розчарувався, – це у своїх знаннях англійської мови. Там я зрозумів, що взагалі її не знаю, хоча вважав, що знаю мову непогано.
Знайомих в мене не було, тому роботу шукав сам – стукав у кожні двері. Для чоловіка з поганим знанням, крім роботи на будівництві чи у ресторані, іншу годі шукати. Згодом я зрозумів, що більшість приїжджих знаходили роботу саме в цих галузях. Врешті мені пощастило, і мене взяли на роботу до ресторану "Kilburn".
"Людяний бізнес" приніс казкові прибутки
Андрій працював у ресторані сімейного типу, тому власники найперше дбали про атмосферу закладу, ввічливе та чуйне ставлення до клієнтів. Під час прийому на роботу власники мережі ресторанів "Nandos" звертають увагу насамперед на особисті якості майбутнього працівника, чи він чесний, відвертий, щирий. Керівники компанії вважають, що людину можна навчити працювати, а людяності – ні.
Зарплата була невисокою, але охочих працювати не бракувало через славу "людяного бізнесу". Ресторан спеціалізувався на стравах з курей, і на дверях був напис "Це не про курей, це про людей, які смажать курей".
Компанія "Nandos" має південноафриканське коріння, а в Лондоні перший ресторан відкрився як філія. Перші два роки він був цілковито збитковим, але власники вперто дотримувалися політики "людяного бізнесу". І справа виправдала себе: за п’ять років у Великобританії відкрилося вже 48 таких ресторанів, ще за чотири – 100.
На кухні працюють лише чоловіки
Усі працівники, які потрапляли сюди на роботу, повинні були вміти робити все. Навіть майбутній менеджер-директор проходить стажування на всіх етапах роботи: миє посуд, працює на кухні, офіціантом тощо. Якщо хтось захворіє – його роботу виконує інший, і не важливо – директор чи офіціант.
На кухні працюють лише чоловіки, бо вважається, що це важка робота і не під силу жінкам.
– Ресторан працює під гаслом: "Щасливий співробітник – щасливий клієнт – щасливий
банкір". І цей підхід відчувався в усьому: ставленні до працівників та клієнтів, один до одного, – розповідає Андрій. – У ресторані завжди було людно, і власники для більшого заохочення регулярно запроваджували різні "фішки". Наприклад, людина платила за страву, а соуси, кетчупи, гірчиця та прянощі – безкоштовно. Соки та безалкогольні напої – за принципом "платиш за одну склянку, а п’єш досхочу".
За розбитий посуд клієнт не платить. Адже всі розуміють, що навмисно склянку чи тарілку не розбивають.
На вечірку –
до Бразилії
– Відпочивали завжди весело, – пригадує Андрій. – Кожен Новий рік святкували за певною тематикою, наприклад, "Мода 70-х років" або "School-disko", коли всі переодягалися у шкільну форму. Також фірма періодично влаштовувала вечірки для відпочинку.
Бувало, що керівники фірми перекривали половину парку у центрі Лондона для відпочинку своїх працівників з родинами або орендували половину літака, щоби відвезти на карнавал до Бразилії.
Англійці одягаються
у пожмаканий одяг
Андрій розповів про цікавинки, які помітив у Лондоні. Наприклад, на проїжджій частині у центрі Лондона – позначки зі стрілками: "Дивитися праворуч", "Дивитися ліворуч". Ці позначки з першого погляду можуть здатися безглуздими, а насправді – це підказка для гостей столиці, бо не кожен знає, що у Лондоні лівосторонній рух, а кермо авто розташоване з правого боку.
Андрій розповів, що зовнішній вигляд англійців створює враження, ніби вони не доглядають свій одяг. Одягаються переважно у неохайні та пожмакані штани, спідниці, светри.
Жінки взагалі не комплексують з приводу зовнішності, скажімо, доволі гладка жінка почувається комфортно і у вузьких штанах, і в короткій спідниці.
Англійці замкнуті і серйозні. Вони бояться образити чи зачепити особисті почуття іншого. Наприклад, в анкетах немає запитань про вік людини, національність. Однак запитання "Чи дозволено вам законом працювати?" автоматично включає в себе необхідну для роботодавця інформацію. Також цікава графа про сімейний стан: поряд із пунктами "одружений", "розлучений", "холостяк" є позначка "independent" (незалежний).
Англійські підлітки починають жити самостійно вже у 14-16 років. Вони вважають себе вже дорослими, тому винаймають квартири, навіть, якщо у батьків є великий просторий дім. Якщо молодий англієць вирішує вчитися й після школи, то на навчання заробляти мусить самотужки. Молоді люди можуть також скористатися й безвідсотковим кредитом, який надає держава. Після закінчення навчального закладу держава повертає гроші, вираховуючи щомісяця певні внески.
