У дворі Центру ресоціалізації безпритульних о 14.00 подають обід. Цього разу пропонували суп та пшеничну кашу. Порції страв в одноразовому посуді та шмат хліба давали всім охочим, що прийшли до "Народної допомоги". Їх виявилося не більше десятка. Бездомні кажуть, що більшість з них бояться тут з’являтися: "Вони бояться репресій міліції, не хочуть потрапляти до спецприймальників… Мене тут вже затримували"."…Чого, кажуть, ходиш сюди? На якій підставі?" – розповідає один з бездомних на ім’я Артур.
– У цьому закладі нас не поважають, – продовжує він. – О сьомій вечора ми просимося на ночівлю, але нас не пускають. Чому люди повинні мерзнути, хіба їм не вистачає місця? Вчора я заніс двох людей до себе у підвал, аби не змерзли, інакше до ранку вони б недотягли. Соціальні працівники відповідають: "Вас немає у списках". Ніби ці списки дорожчі за людські життя.
Незважаючи на те, що бомжі зазвичай намагаються тримати в таємниці місця, де вони ночують, Артур погодився показати, як живуть люди, до яких суспільству байдуже. "Ви повинні подивитися, як тут живеться", – зауважив Артур.
"Життя мене не цікавить"З підвалу будинку на Полєтаєва чути хропіння – на гарячих трубах спить один із бездомних. Місце швидше нагадує смітник. Єдина перевага в тому, що в підвалі відносно тепло. У таких місцях, як правило, живуть, так звані сім’ї бомжів – троє-четверо людей, що залишаються постійно тут на ночівлю. У Чернівцях таких підвалів багато. Для бомжів – це справжня знахідка. Не кожному так щастить, інші змушені ночувати на вокзалах або ж у холодних під’їздах. Вдень бездомні в своїх схованках не залишаються, побоюються міліції. До того ж, треба шукати якихось харчів та випивки.
– Мешканці цього будинку нас не проганяють, – продовжує Артур, – лишень просять обережніше поводитися з вогнем. Часом їсти нам приносять. Стають на наш захист, коли міліціонери хочуть забрати до розподільника.
Між бездомними є неписане правило: якщо не п’єш – ти чужий. А ще випивають від того, що ледарюють та не бачать, заради чого варто було б змінити власне життя. Ось у мене, наприклад, дві вищі освіти. У житті було багато чого – сім’я, бізнес, знайомства, гроші. Коли померла дружина та моя дитина, вирішив стати бродягою, життя мене не цікавить. Навіщо все?
Може, й смішно, але в період помаранчевої революції я стояв на Майдані. Не за себе, ні, за людей образливо. І що з того? Нас знову обманули…
Зароблені гроші йдуть на випивку
На автовокзалі одразу кинувся у вічі бездомний чоловік. Намагаюся з’ясувати його ім’я.
– Сонечко, я хочу їсти, – простогнав бездомний, на ім’я Віктор. – Будь-що – кашки, картоплі…
Пообіцявши невдовзі повернутися, кидаюся шукати щось їстівне. На пероні жінка торгувала пиріжками. Купила кілька й поспішаю віддати їх Вікторові.
– Що ти мені даєш? Хочу кашки. Ти ж бачиш – у мене немає зубів, чим же я буду їсти пиріжок? – засмучено пробурмотів Віктор.
Про місця, де можна безкоштовно пообідати, знають практично всі бездомні. Та ось дійти туди може не кожен. У Чернівцях щоденні благодійні обіди пропонують у жіночому монастирі на вулиці Буковинській, у чоловічому монастирі, що на Герцена, у Миколаївській церкві на вулиці Руській, "Народній допомозі" на вулиці Гайдара. Релігійна організація "Нове життя" годує бездомних людей по суботах о 14.00 в районі "Електронмашу". До речі, як кажуть бомжі, ці обіди найкращі – людям дають їсти досхочу, ще й із собою можуть дати харчів. За потреби подбають і про необхідні медикаменти. Тут збирається щотижня до 120 бездомних людей.
Більше можливостей у бомжів самостійно заробити собі на їжу влітку. Підробляють на будівництві. Взимку теж може перепасти кілька гривень, наприклад, за розвантаження продуктів на овочевих ринках. Та за таку роботу підприємці платять небагато – до двох гривень. Зароблені гроші миттєво витрачаються на випивку.
"Менти розбили голову за те, що
я заснув на вокзалі"
Бездомний на ім’я Віктор повертатися до звичного способу життя вже не хоче. За його словами, таке життя його не цікавить – "не має заради чого жити". Знайти роботу для Віктора не проблема, та ось втриматися від випивки він не в змозі. А з такою вадою соціальні служби не приймають.
– Подивися на цей шрам на голові, – каже Віктор. – То слід від кийка ментів. Я ховався від морозів на вокзалі і заснув. Нас повиганяли на вулицю стусанами.
Десь у той самий час відморозив ногу, вона вже трохи загоїлася, щоправда, болить досі. Але то нічого, я знайшов собі вже одну лазівку, маю де сховатися. А про морози, які обіцяють цього місяця, й думати не хочу, якось буде...
– Як довго ви живете на вулиці?
– З 80-го року. Так трапилося, що мене посадили до в’язниці за бійку. Дружина вийшла заміж вдруге і виїхала з дитиною до Києва. Так більше й не писала. Та й кому я потрібен, щоби мене згадували та шукали. На той час померла моя мати. До всього ще й хату забрали. Ось така історія. Кажуть, що в такому способі життя є своя романтика – вкрав, продав та й більше ні про що не думаєш. Я ж романтики тут жодної не бачу.
– Чи хотілося би почати життя спочатку?
– Ні. Я опустив руки вже давно, і мені більше не до того.
– Як вдається виживати без дому та роботи?
– Часом ходжу просити милостиню біля церкви. Дивно, але найчастіше гроші дають бідні люди, багатії просто проходять повз. Я, слава Богу, ще маю руки, й коли трапляється нагода підробити – не відмовляюся. Тільки потеплішає – піду підробляти на будівництві.
Неподалік від моєї схованки є ринок, часом кличуть розвантажити моркву чи щось інше. Я радію заробітку, хоч більше двох гривень за розвантаження товару бомжам ніхто не платить. А ще я ходжу до смітника, що біля продуктового магазину.
Я собі думаю, що влаштуватися на роботу, – то велике щастя. Мені пообіцяли роботу в ЖРЕПі сантехніком. Житло, правда, не обіцяли, але якось викручусь. Зарплата 350 гривень, це непогано.
Немає бомжа – немає проблеми
Щоби з’ясувати, як допомагають бомжам соціальні служби, ми звернулися до старшого соціального працівника міського об’єднання громадян "Народна допомога" Наталі ПЕТРИЧУК.
– Наталю Анатоліївно, бездомні люди стверджують, що в період сильних морозів до центру їх не впускають і залишають мерзнути на вулиці. Хіба в центрі не вистачає ліжок?
– У нас не просто нічліжка, ми займаємося ресоціалізацією бездомних, тому залишитися на ніч може не кожен охочий. Для того, щоби ми прийняли людину, вона повинна припинити пиячити, пройти медогляд та виявити бажання змінити своє життя, дотримуючись визначених центром правил, влаштуватися на роботу. Для таких людей у нас передбачено 59 ліжок. Тому, навіть, якщо ліжка пустують, ми не беремо будь-кого з вулиці.
Не так давно ми відвели 12 ліжок для бездомних, що не пройшли медогляд. Але тут теж є певні правила – бомжів у нетверезому стані ми не приймаємо. У нас на ніч залишається з цими людьми лише один черговий, а він не в змозі впоратися з десятком п’яних. Вони ж і бійки влаштовують, неодноразово довелося міліцію викликати.
– Чому б не призначати декілька чергових?
– На це у нас не вистачає коштів. Ми самі шукаємо кошти на утримання та виконання проектів. Міська та обласна ради лише вимагають звітів про бездомних. Щодо реальної допомоги, то нам перераховують з міської ради 40 тисяч на комунальні послуги та 11 тисяч на благодійні обіди для бездомних. Від обласної ради ми взагалі нічого не отримуємо, кажуть, немає коштів.
До мене телефонують і кажуть: "Ми не будемо обслуговувати ваших бомжів". Всі намагаються скинути із себе обов’язки. До прикладу, дзвонять нам з управління охорони здоров’я й кажуть прийняти людей, що надто довго лежали в лікарнях. Одного разу навіть скинули нам під двері старого на милицях. А нас навіть не попередили, щоби забрали людину.
– Чи можуть бездомні у вас просто помитися?
– Ні. Ми не можемо впускати людей з вулиці. Самі розумієте – є певні вимоги щодо санітарного стану. Часом впускаємо в ту кімнату, де ночують без медогляду, помитися. Але чомусь на випивку їм вистачає, а ось кілька гривень піти в лазню – проблема.
– Бездомні кажуть, що працівники вашого центру ставляться до них зі зневагою.
– Основна маса не приходить сюди, бо тут жорсткі правила: не пити, працювати, рано прокидатися, прибирати за собою. Обурюються тільки ті, хто не може дотримуватися правил.
У приймальник-розподільник дехто проситься сам
Через Чернівецький приймальник-розподільник щорічно проходить приблизно тисяча безпритульних. Щороку ця цифра зростає приблизно на п’ять відсотків. За словами начальника приймальника Василя Залуцького, частина безпритульних приходить до закладу сама, щоби відігрітися під час сильних морозів. Безпритульні переважно займаються дрібними крадіжками з дач та квартир. Утримувати в розподільнику їх можуть не більше місяця. Майже половина потрапляє туди в стані білої гарячки, когось привозять з вулиці побитим. Алкоголіки в перші дні без спиртного аж на стіни лізуть, згодом потихеньку відходять. Бувають навіть такі, які зарікаються пити. Більшість мешканців приймальника – чоловіки віком 40-50 років. Як каже Василь Залуцький, заклад відчуває гострий брак медикаментів. Тож доводиться шукати спонсорів, які б забезпечили хоча б ліками для першої допомоги. Однак жертвувати на безпритульних ніхто не поспішає. З великими труднощами вдалося роздобути дезінфекційну камеру.
У кожного безпритульного – своя історія. Один чоловік став бомжем після повернення із заробітків. Працював за кордоном, надсилав гроші дружині та доньці. Коли ж повернувся, виявилося, що його квартиру вони продали, а самі виїхали до США. З горя чоловік запив і опинився на вулиці.
Один із постійних відвідувачів приймальника – Михайло Ліднєв. Останнього разу його привезли сюди таким побитим, що 58-річний чоловік тиждень відлежувався. Колись Михайло жив на вулиці Одеській у Чернівцях. Його будинок зруйнувався внаслідок зсуву 1995 року, тож чоловіка відселили в інше житло, але він потрапив до в’язниці і втратив його: "Я живу зараз у себе на Одеській. Там в саду зберігся ще підвал, тож ночую у ньому. Але взимку холодно, тож приходжу сюди. Тут годують і тепло. Колись була сім’я, діти, але був молодий, дурний, сидів. Ось вони мене й покинули. Але до в’язниці більше не хочу".
Зараз у приймальнику-розподільнику, розрахованому на 40 осіб, перебуває 30. На зиму їх завжди більшає. Під час сильних морозів п’ятеро здалися правоохоронцям самі, щоби не замерзнути.
На могилах більшості безпритульних – табличка без прізвища
Свій життєвий шлях безпритульні закінчують у спеціальному секторі міського кладовища. Як розповів директор Центрального міського кладовища Юрій Анцибор, за рік ховають приблизно 40 безпритульних. Найбільше їх взимку. За січень поховали вже шістьох. Священика на похорон не кличуть, ховають у звичайних трунах і в тому одязі, в якому знайшли. Гроші на цю процедуру виділяються з міського бюджету. Вартість одного поховання – 497 гривень 59 копійок. Інколи трапляються випадки, що хтось з родичів намагається віднайти своїх рідних серед цих поховань. Щоби здійснити ексгумацію, потрібно мати дозвіл від прокуратури, санепідемстанції та дозвіл міського голови на цю процедуру.
Переважно на місці поховання ставляться тумби з написом "Невідомий чоловік", вказується приблизний вік. А якщо при покійному були документи, пишуть прізвище.
