Якщо ви хочете почути справжню коляду на Різдво, та ще й не одну, а більше десятка, варто запросити додому церковний хор. Це цілком реально. В українських селах церковні хори традиційно ходять із колядою від хати до хати. У місті ж дещо інші звичаї. Про них розповідає керівник хору греко-католицького храму Успення Богородиці Микола КАТЕРИНЧУК.
– Після служби Божої на Різдво люди залишають свої адреси – хто хоче запросити коляду. І хор іде – хто, звичайно, може, бо у нас співають люди різного віку. Але навіть для тих, кому важко, це цікаво. І хоча ми колядуємо не для власного інтересу, оскільки зібрані гроші йдуть на розвиток церковних справ, але отримуємо від цього велике задоволення. Люди нас приймають із радістю, пригощають, розповідають про те, що пережили за минулий рік. Трапляється, що в хаті є гості здалека, навіть з інших держав. Тоді особливо хочеться показати наші традиції.
– Буває, що люди співають разом із вами? Знають колядки?
– Обов’язково. Здебільшого колядки, які ми виконуємо, люди знають. І не лише ті, хто ходить до греко-католицької церкви. Нас приймають під час свят і православні, навіть із московського патріархату. Хтось почув, як у сусідів колядують, і приходить, щоб покликати до себе. Каже: "Я не з вашої парафії, але мені подобається, як ви співаєте. Прошу, прийдіть до мене, заколядуйте".
– Чи мають колядки якусь класифікацію: сумні, веселі, складні, прості, церковні, світські тощо?
– Звичайно, є прості й складні колядки. Є, наприклад, твори класиків, де складна гармонія, і самодіяльному хору це не завжди під силу. Що ж до настрою, то будь-яка колядка – це насамперед урочистість. Навіть якщо вона має мінорне звучання, все одно має бути величною, урочистою, захопливою. Ось ми співаємо коляду, яку дуже рідко можна почути – "Не плач, Рахиле". Цей твір розповідає про трагічний момент, коли Ірод знищував усіх новонароджених дітей, щоб убити разом із ними й Ісуса. Це гарна, мелодійна колядка, яка дуже подобається нашим парафіянам. Вона сумна, але також додає потрібного, вдумливого настрою під час Різдва. Є колядки, які не виконуються у церкві, а призначені саме для віншування господарів. Це, зокрема, знаменита "Добрий вечір тобі".
– Де, на вашу думку, люди повинні вчитися колядувати?
– Я особисто навчився від мами. Зараз діти також ходять колядувати, але, на жаль, не всі можуть заспівати, не всі знають тексти, мелодію. Гадаю, це залежить від батьків, сім’ї. Має бути така традиція в родині. Дітям подобаються народні звичаї, коли їм показати, як це гарно.
– Скільки ви знаєте колядок?
– Тут є два розділи: ті, що я знаю з дитинства, і ті, які вивчаю зараз разом із хором. Я народився в Новоселицькому районі, а це була фактично російська сторона, і навіть самі мелодії відрізняються від тих, що звучать на Західній Україні. З хором ми виконуємо 15 колядок – переважно таких, що поширені в Галичині.
– Чи є якісь правила, культура колядування?
– Якщо коляда йде без запрошення, від хати до хати, то я пригадую навіть з малих літ, що десь хтось і відмовляв. Буває, що люди хворі, не можуть прийняти чи віддячити за коляду. Тому вважається, що дозволу все ж таки треба питати. Коли господарі дають згоду, виконується якась популярна коляда, потім – віншування. А якщо хтось відмовляє, в цьому немає нічого страшного. Якщо немає настрою слухати коляду, краще цього не робити, адже це свято радості, а не насильства над собою.
– А як правильно приймати коляду?
– По перше, гроші – не головне в цій справі, тому не треба поспішати платити колядникам, наче вони заради цього прийшли. Нам давали і дві гривні, і двісті доларів – і кожна з цих сум прийнятна. Звичайно, колядникам приємно, коли люди запрошують до столу. Та й самим господарям це подобається. Їм хочеться, щоб у хаті було весело на Різдво, щоб була і коляда, і весела розмова, і жарти.
– Не важко у святкові дні замість того, щоби бути із сім’єю, ходити з колядою?
– Для нас це вже так само звично, як встати вранці і вмитися. Ми просто так святкуємо. Мене іноді запитують: як ти так живеш, без вихідних? Особливо на Різдво – зранку служба, до ночі коляда. А для мене це нормально, звично. Як на мене, телевізор нецікаво дивитися щовечора, та ще й у вихідні. Тому я йду до церкви, йду колядувати, щоб життя було більш насиченим і різноманітним.