Корінних чернівчан, які могли би переповісти розповіді своїх дідів-прадідів про Чернівці австрійської доби, можна, напевно, перелічити на пальцях. Історики колись ще досліджуватимуть цей феномен: у місті з такою славною історією практично відсутні його корінні мешканці.А згадати є що… Як пише у своїй книзі "Викрадення Центральної Європи" кореспондент Бі-Бі-Сі Кріс Цвііч: "На сході Австро-Угорської імперії, на Буковині, виділялося місто Чернівці. Тут набагато більше, ніж у блискучому Відні з його двором та аристократією, проступали народні риси змішання культур.
Ось що розповів мені віденський актор Едуард Лінкас, який виріс у єврейських районах Чернівців.
– У Чернівцях поряд і разом жили аж 5 народів: поляки, українці, румуни, німці і євреї. І жили усі дуже дружно… Я пригадую єврейський анекдот тієї пори… Можливо, він допоможе уявити тодішнє життя Чернівців.
Респектабельний віденець приїжджає у місто і наймає фіакр. Можна й не казати, що кучер – єврей, такий собі балагур. Проїжджають вони 50 метрів, кучер зістрибує з фіакра і починає голосити.
– У чому справа? – запитує віденець.
– Ой-ва-вой! – стогне кучер. – Ви лише подивіться на мого коника. Він заледве тримається на ногах. Нещасне створіння систематично недоїдає. Чи не
могли би ви, пане, на хвилинку вийти з фіакра і підштовхнути нещасну тварину – ось до горба.
Віденець розчулюється від розповіді про бідного коня і допомагає його тручати. А горбів, до речі, у Чернівцях рівно шість. І на кожному історія повторюється. Нарешті доїжджають до місця, і віденець, протягуючи гроші, запитує кучера:
– Ви мені лише скажіть одну річ. Я розумію, чому я добирався сюди: я сюди їхав аж із Відня. Я розумію, чому ви захотіли добратися сюди: це – ваш бізнес. Але заради усього святого, скажіть, навіщо ми тягли сюди цього нещасного коня?
Пані Салі-Майла, лікар-психоаналітик, яка навчалась у Відні у відомого Альфреда Адлера, також виросла у Чернівцях.
– Ми розмовляли німецькою мовою… ну не зовсім німецькою, якщо чесно, – то тішили себе думкою, що розмовляємо краще, ніж у Відні… І, в усякому разі, читали ми винятково німецьких письменників – Гессе, Кафку, наприклад. Німецька культура притягувала нас своєю інтелектуальністю. Усі хотіли бути освіченими у Чернівцях, й бідні – набагато більше, ніж багаті. Пригадую одну жінку, яка пекла хліб ледь не цілодобово, вибивалася із сил – і все для того, щоби відправити єдиного сина вчитися до Відня. Взагалі Чернівці були у всьому надзвичайним містом. Ми знаходилися на околиці імперії, але відчували себе її частиною"…
