Ми прийшли до дуету "Писанка" на другий Святвечір, щоби привітати знаного цимбаліста Івана Кавацюка із майбутнім 45-літтям та й поговорити про рекордні гастролі родинного дуету, що тривали три (!) місяці на теренах США, Фінляндії, Швеції та Аланських островів. Виявляється, у Чикаго, сумуючи за батьківщиною, вони читали "МБ" в Інтернеті. А зараз господарі пригощають нас кутею, смачними голубцями, рибою і грибами.Перед Водохрещем майбутній ювіляр із дружиною ходили до церкви Успення Пресвятої Богородиці, а потім Іван встиг піти на річку та подивитися, як молодь випилює ополонку у вигляді хреста. "Це гарне видовище!" – каже він.
Коли Іван Кавацюк народився, одне із покутських сіл співало від радості весь день. Особливо тішився його дід, котрий одразу прибіг подивитися на його пальці, мовляв, чи стане цей малий добрим цимбалістом? Став. І тепер вкотре підкорив разом із Оксаною закордон.
"Публіка плакала
на наших концертах"
На американських гастролях дует "Писанка" збирався пробути тиждень-два, однак довелося затриматися на три місяці. Американці пропонували нашим музикантам залишитися до Різдва, але вони відмовилися, бо мають традицію зустрічати Різдво вдома.
У Вісконсені наших артистів вразила безпосередність місцевих дітей. Особливо запам’ятався маленький, але дуже товстенький хлопчик, який жваво витанцьовував і веселив публіку на день міста.
– Я собі ніколи не уявляла, що можуть бути такі пухкенькі і водночас рухливі діти, – дивується пані Оксана. – У нас би ніхто такого хлопчика на сцену не випустив. А цей американський школярик миттєво закохав у себе всю публіку, і ми думали, що перед нами такий собі добрий Вінні-Пух.
Виявляється, ніхто із тамтешніх дітлахів не комплексує: співає, танцює і малює навіть тоді, коли у нього до цього немає хисту. Мабуть, тому вони такі щасливі.
Концерти для української діаспори відбувалися у залах біля церков. На одному із концертів у таких залах дует "Писанка" почув дивний гул. Як з’ясувалося згодом – це плакала публіка.
За спостереженнями "Писанки", десять років тому українська публіка, що живе у Штатах, не була такою освіченою, як зараз. Попередні покоління діаспори увесь свій час віддавали напруженій роботі і не так багато знали про українську музику, як зараз.
Після візиту "Писанки" у Чикаго на місцевих радіостанціях часто замовляють пісні буковинського дуету. Тепер його більше люблять, адже раніше він не мав аранжувань і такого свіжого підходу до музики.
– Нас прийняли дуже тепло. І було видно, що публіка отримала радість не від того, що приїхали якісь звичайні артисти, а люди, котрі співають душею. Їм саме того і хотілося, тому що їхнє життя подекуди нагадує шарманку: щодня одне й те саме. А їм хочеться поговорити, згадати про Україну. І через це за нас розгорнулася ціла боротьба. Кожен хотів прийняти "Писанку" у себе вдома, разом наговоритися, набутися. Навіть ревнощі через нас були (сміються – ред.) Хоч це відбувалося і в далекій-далекій Америці, ми почувалися там, як удома. У нас не було відчуття, що ми працюємо. Це була творча праця для людей.
Іван Кавацюк зізнався, що тепер його Оксана іноді прокидається вночі і плаче за тими людьми, яких там зустрічала. Цей смуток швидко розвіюється частими дзвінками і листами з тих країв.
– Можливо, заробітчани, які живуть там, втрачають десять років свого життя, але вони роблять велику справу – допомагають тим, хто залишився в Україні. Ми помітили в їхніх очах страшну ностальгію і неспокій. Тамтешні друзі тулилися до нас і просили: "Дайте, хоч понюхаємо вас, бо так Буковиною пахнете!" У США взагалі є цілі міста, у котрих живе дуже багато буковинців. У Блюміндейлі на концерті зібрався Кіцмань, у Клівленді – сама Коломия, і в Пейлес-Парку було багато Іванових земляків.
Санта Клаус у шортах
Зате в Айові "Писанка" майже не зустрічала українців. Музиканти дуже здивувалися, коли на їхній виступ почали збиратися євреї, поляки, американці і китайці. "Якже? Вони зовсім не знають українських звичаїв!" – збентежився дует. Але коли останньої миті прийшло кілька українців, заспокоївся. Насамкінець виконав колядку, під час якої усі взялися за руки і почали співати. Вимовляти українські слова намагалися навіть китайці. До речі, у США є FM-радіостанції, які крутять лише різдвяні пісні. Це не дивно, адже там коляда триває не кілька днів, а весь місяць, починаючи від дня Подяки і закінчуючи Різдвом.
Америка подарувала "Писанці" не тільки незабутні враження від концертів і публіки, а й від природи. Дует приїхав туди у спеку, потім потрапив у золоту осінь, а коли покидав країну – там уже була хурделиця.
Натомість Аланські острови зустрічали справжнім літом. Там виступали на одному із численних фестивалів, де зустрілися із ще одним родинним дуетом, щоправда, американським. І виконував він кантрі. Чоловік грав на гітарі, а дружина – на скрипці. Що вразило на тих землях "Писанку", то це чисті озера, риболовля, ягоди, фестивалі і... Санта Клауси.
– Їм там не дають іти у відпустку, – посміхається Іван. – Якщо хочете, він зустріне вас у шортах, але це буде справжній Санта Клаус.
"Іван тихий і кращий, ніж я мріяла"
– Чому ви покохали один одного? – цікавимося в Оксани та Івана.
– Іван підкупив лагідністю, щирістю, добротою і великою любов’ю. Я відкрила його через музику. І він виявився набагато кращим, ніж я собі намріяла, – каже Оксана Савчук. – Мені не потрібно було вже жодного принца на білому коні, бо були цимбали та мій Іван. Настав час, коли я вже не змогла без нього жити і дихати. Він такий схожий із Іваном Хрестителем. Саме на Івана він народився. Такий тихий, терплячий, і веде за собою. На перший погляд здається, що це Савчучка його веде, а насправді все навпаки.
– Не дивуйтеся, я покохав її за ті ж якості, що і вона мене, – відповідає Іван Кавацюк. – Погоджуюся, що без терпіння не буває перемог. Треба завжди прощати, терпіти, треба, щоби навколо було дуже багато добра. І ми з Оксаною випереджаємо одне одного у добрих вчинках. Хто раніше встав, той чимшвидше біжить заварювати каву, і так у всьому.
