Через декілька місяців після пологів вона осліпла і ось вже багато років живе у темряві. Але віри не втрачає.
– Панотець каже, що я несу тяжкий хрест, але Бог нагородить мене.
– Після 7-го класу пішла працювати в молодіжну ланку, збирала буряки, – розповідає вона. – У 19 років вийшла заміж. Народилася донечка, радість була велика… Але за кілька місяців я серйозно захворіла – дуже боліла голова. Була непритомною протягом п’яти місяців. Лікарі робили пункції раз за разом. Можливо, через це й осліпла.
Коли Марія отямилася, то вже нічого не бачила.
– Мене доглядав батько, – пригадує вона. – Удвох ми поїхали в Одесу – до інституту Філатова. Там батькові сказали: "Усі тканини, пов’язані із зором, мертві. Вона вже ніколи не бачитиме". Було страшно повертатися без надії додому…
Тим часом донечка моя перебувала у Будинку дитини. Але як мені було боляче, що я навіть її побачити не можу!
Чоловік одружився з іншою, батьки – старі та хворі. Що було робити?
На щастя, доньку Марії удочерив її брат Ілля. Виховав її гарно. Зараз вона живе у Москві, приїжджає до матері час від часу.
– Ніхто мене не ображає, рідні допомагають, але темрява день і ніч – як це важко... – зізнається Марійка. – Часом вийду на подвір’я – усе чорне, лише відчуваю тепло сонця. Але на долю не нарікаю. Вдячна братові, що моя дитина виросла у нашій родині.
