Завідувач травматологічного відділення міської клінічної лікарні, що на вулиці Фастівській у Чернівцях, Микола Сапожнік фактично не має вихідних. Приходить на роботу і в суботу та неділю, і пізно ввечері, не кажучи вже про те, що постійно телефонує до чергових лікарів. У відділенні лікуються люди з тяжкими травмами, і тут ніколи не буває порожньо. Щоби працювати за таких умов і з такими хворими, потрібно неабияк любити свою професію. А Микола Сапожнік віддав їй 35 років свого життя.– Коли батько почув, що хочу стати лікарем, не відраджував, – згадує Микола Федорович. – Лише сказав: "Йдеш на людське горе і біль, добре подумай". А мені ще змалку хотілося допомагати тим, хто хворів.
Перший пацієнт – дружина професора
Микола навчався у Чернівецькому медінституті, а після його закінчення разом з молодою дружиною Тамарою отримав направлення в село Думанів Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Був головним лікарем дільничної лікарні, а дружина – його заступником. Ось і весь медперсонал. Доводилося не лише лікувати, а й пологи приймати. А якось, пригадує Микола Федорович, привезли важко хворого тракториста. Викликали досвідченого терапевта з райлікарні, і той встановив діагноз – інфаркт. Проте молодий лікар був іншої думки, і його прогноз пізніше підтвердився. Після цього випадку авторитет Миколи зріс не лише в очах місцевих жителів, а й серед колег у райлікарні. Мабуть, так і залишилося б молоде подружжя в сільській лікарні, якби не захворів батько Тамари Максимівни, чернівчанки.
– З роботою тоді у Чернівцях було важко, як, зрештою, й нині, – продовжує Микола Федорович. – Запропонували мені піти туди, куди ніхто не хотів – у міський травмопункт, який тоді розташовувався на вулиці Боженка.
Сталося так, що лише молодий фахівець переступив поріг травмопункту, як під час його чергування привезли жінку, яка ходила у ліс по гриби й необережно впала. Микола вправив їй пошкоджену ногу й пішов додому. А наступного дня на нього вже чекав професор Петро Драчу, завідувач кафедри ортопедії й травматології
медінституту. Вони досі не були особисто знайомі, й тому Микола дещо знітився, коли професор запитав, хто напередодні надавав допомогу любительці лісових
мандрів. А коли довідався, що Сапожнік, сказав: "Ви дуже вміло все зробили, тому запрошую вас у клінічну ординатуру". Микола, звісно, не відмовився, адже професор був світилом в ортопедії, й від нього молодий лікар почерпнув стільки знань і навичок, що з вдячністю згадує свого учителя й нині. А ще почерпнув впевненості в собі. В комплексі це й призводить до успіху. Скажімо, два роки тому після автокатастрофи до нього у відділення привезли двох важко травмованих чоловіків, у одного з них був перелом стегна, гомілки і потрійний перелом плеча. На консиліумі лікарів відомий в області травматолог і професор заявив, що допомогти пацієнтові уникнути інвалідності неможливо, якщо не зробити операції. А Микола Федорович, навпаки, вважав, що операція не потрібна, слід застосувати консервативне лікування. І як у воду дивився: протягом піврічного лікування хворий не лише став на ноги, а й може нині навіть у футбол грати.
– Миколо Федоровичу, ваше відділення надає допомогу мешканцям не лише міста, а й області. Скільки їх щорічно у вас лікується?
– У середньому 1600-1700 осіб. Причому, завантаженість у нас весь рік. Взимку це, як правило, ті, хто отримує переломи кінцівок внаслідок ожеледиці, але, що цікаво, таких пацієнтів цієї пори року менше, ніж у літній період – у цей час багато людей, які потерпіли в автоаваріях, внаслідок падіння з дерев, в урвища. Допомогу надають 22 кваліфіковані лікарі й 44 медпрацівники середньої ланки. Всього ж протягом року робимо понад 800 складних операцій.
Бомжів лікують безкоштовно
– І для кожної операції потрібно мати не одну металеву конструкцію, адже йдеться про скріплення ушкоджених кісток. Де ви берете ці "запчастини"?
– Свого часу ми мали щастя: коли Міністром охорони здоров’я України був мій однокурсник Юрій Спіженко, він подарував нам два великі ортопедичні набори для остеосинтезу кісток, які й використовуємо на всіх сегментах кісток. Крім цього, мій старший син В’ячеслав, теж травматолог, як і молодший, півроку стажувався у Швеції й привіз звідти чимало конструкцій. Саме завдяки цій гуманітарній допомозі у нашому відділенні вперше в Україні було на практиці застосовано лікування закритого остеосинтезу стегна і гомілки за системою Грос-Кремпе. Це метод, який знижує гнійні ускладнення після операцій, бо ми не відкриваємо перелому. Таким способом вже прооперовано десятки хворих, і він вважається "вищим пілотажем" у травматології. Також вже протягом року беремо титанові конструкції з
Харкова, а в аптеках купуємо апарати зовнішньої фіксації – для хворих, в яких є декілька переломів.Отже, маючи запас конструкцій, ми у пацієнтів грошей не беремо. Для порівняння скажу, що операція, приміром, остеосинтезу стегна в Центрі ортопедії і травматології на вулиці Червоноармійській коштує 1500-3000 гривень. Єдине, чого ми не робимо, – це заміни штучних суглобів, на які нема грошей, адже вони коштують 1500-3000 доларів.
– Знаю, що у вас лікуються й особи без постійного місця проживання.
– Так, таких хворих у нас постійно 10-20 осіб. Лікуємо їх безкоштовно. Більше того, шукаємо їхніх родичів, знайомих, щоби надали їм після виписки притулок. Скажімо, нещодавно одному з таких хворих купили квитка, щоби він до родичів поїхав. Чоловік квиток здав, гроші пропив, а переночувати прийшов до нас. В іншому випадку хвора мала родича, великого чиновника, який допоміг їй, але сказав нам, що вона
довго у нього не проживе, бо звикла вести невпорядкований спосіб життя. Зараз у нас перебуває хворий з переломом шийки хребта – 27-річний парубок, який спалив свою хату, і щоби допомогти йому, ми розшукали його сестру. Таких випадків чимало
– Спонсори допомагають вам?
– Є організації, які постійно нам допомагають. Це, зокрема, фірми "Ройял ЛТД", "Рембудкарбід", Чернівецька гуртівня, БМУ зв’язку, Чернівецький лісгосп. Зараз, приміром, маємо отримати 100 матраців і 100 комплектів білизни. Зроблено й капремонт відділення, поміняли 56 дверей. Є палати з автономним водопостачанням.
Але найбільше пишаюся тим , що до нас приходять молоді і здібні спеціалісти. Це, зокрема, Ігор Гусаківський, Юрій Паденич, Сергій Кирилюк, Роман Бугай та інші лікарі. Значить, є на кого опертися і мені, і хворим.
