Вікторові Завальнюку було всього декілька місяців, коли його батьків позбавили батьківських прав. Хлопчика відправили до Будинку дитини, згодом – до інтернату.Зараз Вікторові – 22, і, як він зізнається, його найбільша мрія – знайти брата Васю. Усе, що він знає про нього, – це те, що їх маленькими привезли з Волоки до Будинку дитини. Брата Васю всиновила родина військових.
Рідних допоміг знайти випадковий знайомий
– Коли вчився ще в інтернаті на Нововінницькій, – пригадує Віктор, – попросив вихователя дізнатися з особової справи бодай щось про моїх рідних. До усіх дітей на вихідні приїжджали рідні, а я залишався у школі. Дивився крізь вікно, як мої однокласники вибігали до тіток і бабусь, і серце стискалося від болю. А я?..
Вихователь знайшов серед паперів судову справу і розповів мені, що я родом з Глибоцького району. Сказав, що моїх батьків двічі засуджували, вони дуже пили. Сусіди на них постійно скаржилися. Їх позбавили батьківських прав. Двох найменших дітей – мене і брата – відправили до дитячого будинку, старших – до інтернату. Та як було їх розшукати?
Допомагали Вікторові шукати братів різні люди: його хрещена мати (секретар і вчитель Оршівського дитячого будинку, яка хрестила його) писала листи-запити, вихователі також. Марно.
– Після п’ятого класу мене перевели до інтернату в Хотин, – продовжує Віктор. – І якось у мене там не склалося. Зізнаюся, втікав, і не раз.
Одного разу, коли ми відпочивали у літньому таборі у Репужинцях, я пішов без дозволу покататися на тракторі. Для мене, хлопчика з дитячого будинку, проїхатися полем зі справжнім трактористом – це було щось! Спізнився на обід, природно. Вихователька розгнівалася, і коли я сів за стіл у їдальні – демонстративно виставила мене за двері. "Будеш ходити голодний", – виголосила. Навіть кухарі мене захищали, але куди там…
Я втік з табору. Три дні пішки добирався до інтернату, а коли прийшов – познайомився із чоловіком з місцевої хлібопекарні, якій запропонував пасти корів у нього. Усе так складалося, що я погодився. Пас корів, жив у родині. Якось до господаря приїхала його донька із зятем, і той вирішив розпитати мене про рідних…
Новий знайомий вислухав розповідь 17-річного хлопця і …запитав, як він дивиться на те, що він знайде його рідних.
– Я лише посміхнувся, – каже Віктор. – Скільки людей шукали моїх братів, і марно, а тут: "Я знайду!"
За місяць я повернувся до інтернату, вислухав усе, що думають там про мою втечу. Якось я прогулювався садом, аж чую – хтось кличе з-за брами: "Вікторе!" Назустріч – мій знайомий: "Ти знаєш, я знайшов твоїх братів…" Я з того щастя залетів як на крилах до школи: "У мене є рідні, є!!!" Вихователі спочатку не повірили, але зателефонували і їм підтвердили: "У Віктора Завальнюка є рідня".
"На випускний так ніхто і не приїхав"…
– Ми поїхали до Волоки, – продовжує Віктор. – Заїхали до сільської ради, де нам пояснили, де живе моя тітка. Вона лише поглянула на мене й одразу сказала: "Це він". З’ясувалося, що зовні я дуже подібний до матері. Там же мені розповіли, що маму вбили. Як я не допитувався, де її поховано, – так ніхто і не зміг розповісти. Я навіть ходив до церкви, коли когось ховали, щоби розпитати односельців, чи не знає хто, де поховали матір. Так і не знайшов…
Тітка запропонувала Вікторові пожити у неї. Хлопець погодився.
– Якось стою біля хати, а до двору входить високий хлопець із пакетом, – розповідає. – Підходить до мене, обіймає. Я очі витріщив: "Хто такий?"
Хлопець нахиляється до пакета з гостинцями, дістає величезний кавун: "Тримай, брате". Я від несподіванки аж заїкатися почав.
Брат, мій рідний брат!!!
Старший брат Віктора Вадим повіз хлопця до Чернівців. Брати гуляли парком, каталися на атракціонах.
– То був найщасливіший день, – продовжує Віктор. – Я, напевно, з’їв декілька кілограмів морозива за один день. Вперше у житті скуштував "Мівіну". Вадим відправив мене до магазину: "Купиш "Мівіну". Я й назви такої не знав. Продавець дала мені непримітну пачечку, а коли вдома брат залив її вміст гарячою водою – то була справжня смакота! Досі це одна із моїх улюблених страв.
Повіз Вадим Віктора і до їхнього ще одного брата – до Цурені. "Познайомилися, подивилися", – згадує Віктор.
Після зустрічі Вадим відвіз брата на автостанцію – Віктор повертався назад до інтернату. Сумки із подарунками той заледве дотягнув до інтернату.
А далі пішли будні… Так склалося, що на випускний вечір до Віктора так ніхто і не приїхав.
– В училищі я провчився лише рік. Потім поїхав до брата у Цурень.
До "Молодого буковинця" Віктор завітав із надією, що йому допоможуть знайти брата. Сказав, що йому необхідно знайти їхнього ще одного брата – Васю.
– Хочу побачити його. Як-не-як – брат…
