Добре кажуть, комусь свято, а декому – смерть. У календарному ореолі Різдва, Нового року і Курбан-Байрама закінчили свої земні життя три одіозні диктатори останнього часу: Піночет, Туркменбаші і Саддам Хусейн. Двоє перших померли своєю смертю, а останнього повісили. А могли і голову відрубати, сокирою до колоди, бо недаремно багато прозірливих аналітиків зазначають, що світ котиться до неофеодалізму, де буде глобальна імперія з імператором Біллом Гейтсом і "мозаїка автократичних регіонів", кожен, як шотландські горяни, з кольором свого клану (в Україні за барвами уже можна розрізняти "феоди": синьо-білі; жовтогарячі; триколірні, російські; зелені, ісламські; малинові, соціалістичні; біло-сердечні, опозиційні…).
Але ми про смертну кару.
По-перше, досі точиться дискусія, може чи не може цивілізована або та, що себе такою вважає, держава вбивати людей, навіть якщо їх судом визнано злочинцями. Аби відповісти на це, слід повернутися до джерел, тобто витоків державної влади. Колись верховну владу здійснював монарх, який отримував її (владу) безпосередньо від Бога методом помазання. Тож і всю відповідальність за державне насильство ніс особисто той чи інший король, цар, негус, богдихан чи просто хан. За демократичного режиму, як учить нас Конституція, джерелом влади є народ, тож за все, що чинить держава, відповідальні – всі! Тому якщо ви – за відновлення смертної кари, запитайте себе, чи готові ви, особисто, стати вбивцею?! Бо інакше не можна. Демократія!
По-друге, є підозра, що ця страта – ритуальна, знакова, символічна. І не лише тому, що Саддама, який тривалий час очолював ісламську країну, повісили першого дня найбільшого для всіх мусульман свята Курбан-Байраму (виклик всьому ісламському світові, бо це так, якби на Різдво чи Великдень повісили президента якоїсь християнської країни), а й тому, що напрошуються аналогії з іншими подібними стратами, які символізували зміну певного суспільно-політичного ладу. Гільйотинування французького короля Людовика ХVІ позначило кінець європейського феодалізму і постання національних буржуазних держав, вбивство царя Ніколая ІІ – крах російської православної імперії і створення імперії комуністичної, а розстріл Чаушеску – розпад останньої. То що може символізувати повішання Саддама? Чи не кризу західної цивілізації і виникнення неофеодалізму?
По-третє, як верховний головнокомандувач збройних сил Іраку Саддам Хусейн був військовополоненим окупаційних, перепрошую, стабілізаційних сил, участь у яких, якщо хто забув, брала і Україна. Дозволивши вбити Саддама, США та їхні союзники (Україна теж) показали справжню ціну своєї демократії та відстоювання прав людини.
По-четверте, виконання цього вироку поглибило розкол західного світу, який і без цього останнім часом не страждає на надмірну монолітність.
По-п’яте, дивує відсутність цехової солідарності світових керівників держав і урядів. За феодалізму (до якого ми, як було сказано, повертаємося) королі хоча й воювали між собою безперервно, проте називали один одного братами і голови один одному на пласі не відрубували, хіба що в бою. У нинішніх президентів і прем’єрів такої солідарності вже немає, а даремно, бо кожен може опинитися на місці вже покійного Саддама. Будь-якого сучасного керівника держави завжди знайдеться за що засудити (Юлія Тимошенко, наприклад, вважає, що рано чи пізно Кучму, Януковича, Єханурова та Івченка за "РосУкрЕнерго" будуть судити), окрім, звичайно, Віктора-нашого-Андрійовича (президента України Ющенка), котрий, як відомо, мухи не скривдить.
