Юрій Іллєнко – відомий кінорежисер і оператор, зіграв кілька ролей у кіно. Він також є художником, виставки його робіт відбувалися і в Україні, і за кордоном. А ще Юрій Герасимович власними руками збудував собі заміський дім. Днями він перебував у Чернівцях, і наш кореспондент мав нагоду з ним поспілкуватися.Іллєнко завжди вважався людиною з твердими переконаннями, які не боявся демонструвати і в своїй творчості, і перед найвищими посадовцями. Він мав проблеми з комуністичними функціонерами за радянських часів, а нещодавно відбувся конфлікт з "помаранчевою" владою. Сьогодні Юрій Іллєнко покинув кіно.
Стрічці "Криниця
для спраглих" дали
22 роки ув’язнення"
– Як ви вважаєте, чи успішно складалася ваша творча доля?
– Незважаючи на те, що чотири мої фільми були заборонені, я вважаю себе найуспішнішим кінематографістом України ХХ століття. Я дуже пишаюся тим, що був оператором картини "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова. "Тіні" демонструвалися на екранах усієї Земної кулі, і це був перший акт знайомства світу з Україною. До того нас не було в інформаційному просторі Всесвіту, всюди панувало англійське слово "раша" – Росія.
Але йдеться про минуле століття, бо в нинішньому – ХХІ, я не буду більше знімати кіно. Сьогодні український кінематограф викорчувано і знищено системно. Тому хочу піти у парламент і захищати його там. Хочу повернути наш кінематограф нашому глядачеві.
– За що саме забороняли ваші фільми?
– Стрічку "Криниця для спраглих" було заборонено радянською владою за те, що це фільм про геноцид українського села. Цій роботі дали 22 роки ув’язнення, тоді як в Радянському Союзі за вбивство давали лише 15 років. Вважаю це теж проявом геноциду – проти української культури. Потім все повторилося зі стрічкою "Білий птах з чорною ознакою". Тоді перший секретар Івано-Франківського обкому КПРС сказав, що шкідливішого фільму за "Білого птаха…" не існувало. Ми з Миколайчуком насмілилися вивести на екран як героя вояка УПА. Тридцять п’ять років тому ми з Іваном Миколайчуком розпочали тут, на буковинській землі, у Вижниці, роботу над фільмом "Білий птах з чорною ознакою", який зазнав з перших днів утисків від влади. Фільм було заборонено на з’їзді Комуністичної партії України. До речі, у "Білому птахові…" лише десь п’ять відсотків облич, що з’являються на екрані, належали професійним акторам. Решта – мешканці карпатських сіл – Розток та інших. Але я ніколи не йшов проти течії, то влада тодішня йшла проти всіх, а я був зі своїм народом.
"В Україні знято 400 фільмів, але їх ніхто не бачив"
– Нещодавно ви проголосили, що "ми живемо в окупованому інформаційному просторі". Що малося на увазі?
– Україна знає, що таке окупація, можливо, краще за всі інші країни світу. Україна зазнала безліч окупацій, але сьогодні триває найстрашніша з усіх можливих – інформаційна окупація. Все, що діється у світі, відбувається в інформаційному просторі. З цього простору українців просто вилучили. За останні кілька років в Україні знято 400 фільмів – повнометражних, документальних, анімаційних – є повний спектр. Але їх ніхто не бачив. Оце найбільша трагедія. Бо якби українського кіно взагалі не було – тоді б не дивно. В Україні відсутній прокат національного кіно. Та дистрибуція, що є нині, – це американська дистрибуція, в якій немає місця нашим фільмам.
Або, приміром, минулого року Міністерство культури жодної копійки не виділило на кіно, хоча передбачено було 50 мільйонів гривень. Там казали: "У нас немає сценаріїв, у нас немає акторів і режисерів". Як це нема? Тобто, мені в очі кажуть, що мене немає?
Відродити український кінематограф зусиллями одного, хай навіть найгеніальнішого, режисера чи актора неможливо. Я переконаний, що його треба повертати системно – через прийняття цілої низки відповідних законів. Я сказав "прощавай" своїй творчій частині життя в кіно і розпочинаю операцію порятунку кіно як політик.
– Яким буде українське кіно без вас?
– Не можна зводити кіно до однієї людини. Кіно має бути різним. Букет має складатися з багатьох різних квітів, лише тоді він букет, а одна квітка – то лише квітка. Сьогодні підросло сильне і фахове покоління кінематографістів. Я це можу стверджувати як завідувач кафедри кінорежисури. Згадайте, наприклад, Золоту пальмову гілку в Каннах за роботу Стрембіцького. Але ця молодь відлучена від кіно.
"Серіали теж мають право на існування"
– "Молитва за гетьмана Мазепу" з’явилася після "Вогнем і мечем" Єжи Гофмана і зображала близькі в часі події…
– Ні, ці роботи не можна порівнювати, до того ж "Молитву" я задумав значно раніше. Але "Вогнем і мечем" – перший національний проект, який став комерційно вигідним, що й можна запозичити. Поляки зламали американську блокаду і за два місяці повернули вкладені в стрічку гроші. Однак у Варшаві – 120 кінотеатрів, а в усій Україні – 150.
Чомусь ніхто в Україні не написав, що "Молитва" отримала головний приз на кінофестивалі "Інське літо" в Польщі "Золота рибка – 2002" за кращий іноземний фільм, а там добре розуміються на кіно.
– А ви хотіли б зробити комерційний проект?
– Та я робив усе життя комерційні проекти! "Білий птах…" подивилися 70 мільйонів глядачів, куди ще більш комерційний проект? А якщо говорити про сучасний підхід до кіно, то якби "Молитві за гетьмана Мазепу" дали стільки грошей, як "Титаніку", я б ще подивився, який фільм зібрав би більше глядачів. Бюджет "Титаніка" становив десь 300 мільйонів доларів. А вартість реклами фільму – 400 мільйонів, тобто більше вартості зйомок. За такої реклами можна продати що завгодно.
– Як ви ставитеся до серіалів? Чи не взялися б ви за серіал?
– Ну, серіали теж мають право на існування. Я цього робити не вмію, тому можу бути лише глядачем.
Довідка "МБ"
Іллєнко Юрій Герасимович народився 18 липня 1936 року в Черкасах. Кінооператор, кінорежисер, сценарист, автор лібрето до опер. Народний артист України, лауреат Шевченківської премії, Державної премії ім. О. Довженка, професор, академік Академії мистецтв України.
Оператор фільму "Тіні забутих предків" (1965, Гран-прі Каннського фестивалю; загалом – понад 100 призів і дипломів кінофестивалів).
Режисер фільмів: "Криниця для спраглих", "Вечір напередодні Івана Купала", "Білий птах з чорною ознакою", "Наперекір всьому", "Мріяти та жити", "Свято печеної картоплі", "Смужка нескошених диких квітів", "Лісова пісня. Мавка", "Легенда про княгиню Ольгу", "Солом’яні дзвони", "Лебедине озеро. Зона".
Сценарист, режисер і оператор картини "Молитва за
гетьмана Мазепу".
